Любите Киев? Тогда эта книга как раз для вас. «Місто з химерами» - это произведение, в котором удачно соединились выдумка писателя и исторические факты. Автор рассказывает об одном из самых известных и загадочных киевских архитекторов середины девятнадцатого века, который сделал неоценимый вклад в живописную и неповторимую архитектуру украинской столицы. Владислав Городецкий был легендой еще при жизни, удивляя коллег по профессии, друзей, знакомых и простых жителей города уникальными решениями при создании костела святого Николая, Национального художественного музея, Караимской кенасы, а главное – дома с химерами на Банковской улице, который до сих пор привлекает немалое внимание жителей города и туристов. При написании произведения Олесь Ильченко пользовался архивными данными, которые касались архитектора, и общался со специалистами, знавшими немало фактов о его жизни, чтобы максимально передать дух того времени, настроение, ценности, характер города и жителей, и главное достоверно описать жизнь Владислава Городецкого, его мысли, планы, идеи и даже мечты. Это делает его книгу документальным, биографическим и историческим романом с элементами выдумки, превращающими его в детективно-фантастическую историю. По моему мнению, "Город с химерами" стоит всем прочитать, кто увлекается биографическими романами, архитектурой как искусством, а также всем, кто хочет немного больше узнать о прекрасном городе Киеве и истории его улиц и зданий.

"Місто з химерами" і роман теж з ними: тобто у книзі багато дивних снів, згадок про нечисту силу, натяків на містику. Власне, будинок з химерами мені страшенно подобається - одразу видно, що будувала його особистість неординарна. І хотілось би відчути це в романі про архітектора-оригінала. Але, на жаль, виклад у книзі мені не сподобався. Навіть екзотичні картини полювання змальовані як щось прохідне з натяком на якийсь надприродний вплив. А якби це був справді психологічний роман, у якому дошукувались витоки такої оригінальності, у якому б трагедія творчої особистості була б показана драматично, але без дешевої містифікації - оце була б крута книжка, котру хотілось би читати. Звичайно, творча людина може бути не зовсім "нормальною", тобто виходити за норму, але показувати це як служіння Змієві - ну, на метафору слабенько тягне, але й за жанром це не фантастика, тож забагато уваги приділено цим снам-ваганням-маренням. Діалоги, особливо Городецького із дружиною, теж не вражають. У книзі є фото будівель: храмів, палаців. З одного боку - це цікаво, а з другого - нагадує старі підручники з історії чи посібники музеїв. Задум чудовий, є цікава інформація, є увага до перлин архітектури, а захопливого роману поки що нема.

Прогулятися вулицями старого Києва обіруч з тими, хто його будував... Ну про це мріє кожен, хто захоплюється історією міста, хіба ні? З «Містом з химерами» Олеся Ільченка це можна зробити. Загортаючись в київську біографію київського Городецького, ця книжка проводить і вулицями Києва, і таємницями міста та одного з головних його творців. Але враження, проте, книжка залишила в мене... Не найкращі. Зараз поясню: ❌ частина дій відбувається у сучасному Києві, де два підлітки розгадають таємниці архітектора. І їхня мова... Кожному, хто є зараз у підлітковому віці або був нещодавно очевидно: це жах! Якщо навіть забути про те, що підлітки звертаються один до одного на повне (повне, Карл!) ім‘я, забути про те, що замість «сфоткай» тут «сфотографуй на айфон», так вони ж іще говорять загалом так, наче вийшли з діалогів-прикладів у підручниках з укр. мови! ❌ мова старших персонажів (з часів давнішого Києва) досить часто звучить так, що при всій повазі й прочитаних мною раніше історичних романах, важко уявити, щоб так хто-небудь колись розмовляв (а деколи репліки скидаються просто на переклад з російської) ❌ сюжет сам має багацько «цікавинок»: - «гучні імена»: Франко, Ахматова, Леся Українка, і т.п., а також просто гарно описані другорядні персонажі, що не грають жодної ролі в сюжеті, але чомусь з‘являються, і то на кілька сторінок; - обірвані лінії (особливо романтичні), що досить-таки непогано починаються і незрозуміло куди зникають; - розтягування одних моментів і прискорення інших у досить хаотичному порядку, важко зрозуміти чим обґрунтованому... - «the list goes on» ❌ неоковирне та сире притрушування тексту іменами та адресами. Вони наче здаються фішкою тексту (додають професійності звучанню та зв‘язку із сучасним містом), але водночас з’являються у настільки неорганічний спосіб, що просто вибивають з ритму читання. - Адреси: Замість того, щоб гарно вписуватися у діалоги чи описи, вони тут найчастіше вкидаються просто, як дивний додаток до назви закладу або просто виникають посеред опису, як дичнуванькі уточнення. - Імена: Тут або персонажі чомусь у першій репліці звертаються на повне ім‘я (з прізвищем, по батькові), або просто «кидок» в опис. Є і плюси, щоправда: ✅ сюжетний задум, базований на детективній історії, пошуку «диявольського трикутника» серед Києва, є цікавим, а часто й стирає трохи межі між реальністю та містикою в книзі ✅ історія базована на архівних джерелах, тож деталям біографії головного героя — пана Городецького, а також описам побуту Києва 1900-х можна вірити ✅ є кілька цікавих метафор в описах ✅ можна знайти перелік закладів та відомих архітекторів 1900-х, старих назв вулиць ✅ точне позначення місць, де відбувається історія: спокійно можна відвідати після читання ✅ легкий до прочитання стиль Отже, підсумую: якщо мінуси, що їх я назвала вас не лякають і не псуватимуть (як мені) враження від тексту — читайте сміливо; ні — знайдіть в дядька Ґуґла гарний відгук зі спойлерами й вистачить