Розповідь про те, чого зазвичай люди воліють не помічати, чого не хочуть розуміти. Чим навіть деякі гидують, як би це болісно не сприймалося всіма небайдужими. Дуже дивний стан після прочитання... Змішані емоції: сум, ніжність, вдячність, розуміння, безумовна любов. Немов тобі стало зрозумілим щось досі незбагненне. Книга про сім’ю – чоловік Адам і дружина Єва, обоє красиві, успішні, заможні. Вони мріяли про ідеальне життя в ідеальному домі з ідеальним дизайном, меблями, посудом, поблизу ідеального саду. Мріяли про дітей, яких виховають не менш ідеально й дадуть їм найкращу освіту. І от в них народжується донечка з синдромом Дауна – їхній світ перевертається сторчма. Молоду сім’ю чекає складний вибір: відмовитися від дитини чи прийняти думку, що Бог не дає особливих діток будь-кому, і прийняти свою крихітку такою, як вона є, любити її просто так, а не через те, що вона виправдовує їхні ідеальні сподівання. Їх чекає багато випробувань, болю й розчарувань впереміш з радістю, любов’ю, щастям в дрібницях і несподіваними відкриттями. В оригіналі роман називається «Почварка». Ну, одне із значень, думаю, всім зрозуміле… Ще одне – привиддя, примара. А в одній із статей про твір я прочитала пояснення, що тут почварка – це немов лялечка в коконі, з якої згодом вилупиться метелик. Тема дуже непроста. Але авторка веде оповідь настільки рівномірно й делікатно, з такою любов’ю, що я не вражалась і не плакала, навіть коли, здавалося б, описані дуже особливі й пікантні ситуації. Було, правда, кілька моментів, де я не стримала сліз, але це не від жалю, а від раптового усвідомлення: он воно як! Після таких творів краще усвідомлюєш проблему прийняття суспільством людей з обмеженими можливостями. Книга допомагає краще розуміти проблеми і клопоти сімей, котрі мають діток з особливими потребами. Вона душевна й трохи схожа на казку. Вона вчить бачити, розуміти й любити. Дякую за можливість ближче пізнати світ "дітей сонця".