Книга про батька та дорослішання у країні фанатичного католицизму та жорстоких вбивств. Книга, яка прекрасна тим, що в ній ніхто не ідеальний, але всі герої сповнені ідеалів та ідей. Книга, яка є дуже болісною, і згадуючи яку я завжди плачу. Бо вона показує безстрашність людини, яка вірить у справедливість, верховенство права та рівні можливості у надкорумпованій країні. Батько героя та автора є лікарем за освітою, але не хоче займатися медичною практикою, бо в Колумбії хороший лікар працює лише на еліту, а він прагне зробити медицину доступною для простих людей, побудувати каналізацію та систему водопостачання, щоб зменшити дитячу смертність та поліпшити умови життя бідняків. І йому не важливо, що владна верхівка проти, він іде до своєї мети, хоч може втратити гроші, місце роботи, власне життя. Водночас він є прекрасним батьком великої родини, який вміє розвинути те найкраще, що є в його дітях і вміло побороти їхні злі природні схильності. Не можна сказати, що він є ідеальним чоловіком, бо його почуття гідності ображає те, що його дружина відкриває свій бізнес. І також він є трохи расистом, йому подобається те, що в його родині є люди з блакитними очима та білявим волоссям і немає індіанської крові. Але ці шерхуватості його характеру не відлякують, а навпаки притягують, бо ми розуміємо, що це оповідь про живу людину, а не карикатурного персонажа. Читати і плакати, бо книга про те, якою прекрасною може бути людина, якщо їй вдасться побороти свого внутрішнього звіра.

Він не сказав мені жодного слова, не змушував читати й не повчав про користь класичної музики для духу, але я збагнув, просто спостерігаючи за ним, просто завважуючи, як добре на нього впливають музика і читання, що в житті кожен може отримувати великий подарунок, не такий вже й дорогий і біль-менш доступний: книги і платівки. Пліч-о-пліч із хорошими поетами, великими мислителями і музикантами той похмурий невеселий чоловік, який прийшов з вулиці з вантажем негативного впливу, трагедій і життєвих несправедливостей, знову мав прекрасний вигляд і відчував радість.

"Ми забуття, яке настане" Ектор Абад Фасіолінсе (видавництво "Компáс") Пам'ятаєте, як в дитинстві час здавався безкінечним? Коли дні тяглися довго-довго, а світ був наповнений кольорами та запахами? От у мене під час читання "Ми забуття, яке настане" відчуття, що я потрапив у той час. Хоча дитинство головного героя Ектор Абад описує не всю книжку)) але стосунки зі словом, увага до деталей, ритм оповіді - читаєш неквапливо, як дитина ласує морозиво і тільки й хочеш, щоби воно не закінчувалося. Так, як і ця книга.