Вибачте, але - 'млін'. Це підліткова література, чи що це? 'Механік завовтузився в кріслі, перебираючи сідницями'...

Придбав "наосліп", бо сподобалась анотація + люблю товстенькі книжечки. Цю книгу важко віднести до якогось конкретного жанру. Мабуть, найближче я її можу описати, як "Міське пригодницьке ретрофентезі"; за духом трохи нагадує "Учня монстролога" Ріка Янсі - теж у головній "ролі" - хлопчик-підліток із важкою долею, що стикається з потаємним світом химерних істот та древніх секретів. Хоч книга і здається підлітковою, у ній достатньо жорстоких сцен і - головна відмінність від "Учня..." - політичних тем, що стосуються польсько-українсько-єврейських відносин на початку ХХ століття в Галичині, та національного протистояння між поляками та українцями, що загострилось після вбивства намісника Галичини Потоцького українським студентом Січинським, який, в свою чергу, здійснив цей акт через "прикриття" Потоцьким вбивства українських діячів польськими студентськими загонами. Це політичне протистояння є тлом для сюжетних ліній книги. Кілька слів про загальну канву: дія відбувається у Львові 1908 року, у якому поряд із людьми живуть потойбічні істоти - деякі штучно створені вченими-алхіміками, інші - породження природи, а частина, можливо, є породженням магії (якої, звичайно, не існує). Для контролю над агресивними "третьорівневими" (так називають створінь чиновники Австро-Угорської імперії) в крупних містах імперії і за її межами існують так звані Музеї: департаменти при цивільних адміністраціях, по суті - аналоги Людей в Чорному, тобто ті, хто, окрім регулювання людсько-монстрячих справ, полюють на вбивць та стараються не допускати розкриття інформації про існування "третьорівневих" пересічним громадянам - причому чиновники і навіть особисто імператор (як і уряди інших країн) прекрасно проінформовані і цілком офіційно фінансують Музеї.Серед співробітників Музеїв існують групи, так би мовити, детективів, що займаються найбільш делікатними або протирічними справами. Саме в таку групу і попав 13-річний Віктор-Едуард, через те, що, сам того не розуміючи, став свідком і жертвою вбивства книгаря дуже дивними третьорівневими - по факту, напівживими мерцями, схожими на Безликого із "Сен і Чіхіро у полоні духів" Міядзакі, або на тих же дементорів з ГП. І ці покручі явно щось шукали.... Повторюсь, книга цікава, і в останній третині навіть нагадала Код ДаВінчі чи, приміром, серію ігор Анчартед - древні забуті таємниці, загадки, ключі до яких розкидано по всій Європі; Чому тоді 4 , а не 5 зірок? Мені здається, автор трохи не дожав тему: -третьорівневі, що є породженням нашого світу, слабко розкриті, вони виключно на фоні, і з ними дуже мало нормальної взаємодії (такої, що виходить за межі збройних конфліктів). -головні персонажі- Музейники - впродовж добрих 2\3 книги зображувались напрочуд неприємними особистостями - включно із Віктором\Едуардом, через що їм було непросто співпереживати. Лише ближче до кінця я побачив людське ставлення їх одне до одного, а , враховуючи серйозний хронометраж книги (в сенсі, майже 700стор), конфліктів і неадекватного ставлення до оточуючих буде чимало. І так, я розумію, що це цілком нормальний сюжетний хід, коли дуже різні члени однієї команди поступово притираються одне до одного і в кінці стають справжніми побратимами, але тут команда, по-перше, вже давно працює разом,і, по-друге, оцей етап притирання йде задовго, на мій смак, через що єдиним персонажем, за якого я вболівав півкниги, був сліпий хлопчик, що бачить потойбічне, а не головний герой чи інші Музейники. Як бачите, недоліки я назвав абсолютно суб'єктивні, і ви їх цілком можливо, навіть не помітите. Плюс сама інтрига із розкриттям древніх секретів дуже сподобалась - не своєю складністю, а більше красою і антуражем. До того ж, книга є лише початком циклу, так що подальші історії в цьому сеттингу можуть бути ще цікавішими (не читав ще).