Однією з головних думок у романі "Мати і не мати", як на мене, є протиставлення життя бідного населення, що ледь знаходить можливість виживати, середнього класу (якщо їх можна так назвати) та більш заможних людей. Структурно твір нагадує скоріш добірку есеїв чи оповідань, де дібрані різні життєві ситуації і персонажі, зв'язані ниткою пригод Гаррі Моргана. Гаррі, ймовірно, можна віднести до представників середнього класу, бо він має будинок, машину та човен. Гаррі раніше заробляв послугами прокату, супроводжуючи заможних замовників на морську рибалку. Але умови Великої депресії змушують капітана шукати нових можливостей заробітку. У першій главі, коли йому пропонують провезти контрабанду людей, він відмовляється. Ми думаємо "який стійкий чоловік", хоча ця оборудка могла дати йому чималий прибуток, якого було б достатньо на кілька місяців. Але вже за кілька сторінок розуміємо, що його моральні принципи не такі вже й непохитні, а з кожним наступним розділом дії Гаррі викликають все більше подивування. Але давайте без спойлерів. Про що думає капітан в час прийняття рішення про певну роботу? Про те, чим він годуватиме свою родину, а вона у нього чимала - дружина та троє доньок. І тема відповідальності чоловіка перед своєю родиною постійно піднімається у тексті на прикладі різних героїв. І в один зі складних моментів життя Гаррі намагається донести оточуючим, що "сам чоловік - ніщо", і можна закінчити за нього "коли він не має родини". Це дуже динамічний текст. На початку він несеться, адже там самі коротенькі діалоги. Але далі стає напруженішим, наповненішим, з роздумами героїв про життя і майбутні перспективи. Але чи є вони? Що лишиться опісля? Що краще, померти чи втратити близьку людину? На що ми здатні заради сім'ї і чи легко поступитись своїми переконаннями? Згодна з попередніми рецензентами, коли вони писали, що текст виглядає недоробленим і що у ньому багато персонажів, без яких, здавалося б, можна обійтись. Але чомусь мені здається, що Гемінґвей не просто так увів їх до тексту і варто довіритись автору.

"Мати і не мати" стала третьою книгою Гемінґвея, яка потрапила мені до рук. До цього я був і розчарований його прозою, і приємно здивований, тож підходив до читання очікуючи всього. Твір виявився вкрай жорстким і суворим. Він міцно прикутий до реальності (принаймні реальності письменника), і описує світ рішуче та чітко. Книга багатогранна, загальний сюжет подається з різних сторін — бідноти, бандитів, багатіїв. Не можна сказати, що це головна перевага твору, але і не остання. Також текст написаний не в одному, а одразу в кількох різних стилях — відомі лаконічні репліки тут поєднуються з потоком свідомості, який подекуди чередується з більш звичною, але недовгою розповіддю. Через це книзі бракує структури, що робить її спутанішою та складнішою, але для мене це аж ніяк не було недоліком і не заважало загальному сприйняттю. Сюжет тримав у напрузі до останньої сторінки, лиш час від часу даючи перевести подих. Навіть знаючи симпатії автора та маючи припущення про його наміри, не можливо було передбачити кінцівку. Гем вкрай чітко доносить основну думку всієї книги, що не може не вражати. І навіть те, що я не погодився зі сформованою ним тезою, не завадило щиро захоплюватись чистотою логічних ліній та цілісністю задуму. В цілому, твір залишив по собі приємне враження та бажання перечитати його ще раз-другий.

Наразі мною прочитані три книжки Ернеста Гемінґвея від "Видавництва Старого Лева". Йдеться про такі: "Переможцю не дістається нічого", "Фієста. І сонце сходить", "Мати і не мати". Саме ця, остання, сподобалася мені найбільше. Це стосується багатьох аспектів. Насамперед - захоплюючий сюжет не залишає осторонь. Від книги не можливо відірватися, прочитана на одному подиху. Тут поєднано багато доль, трагічних доль. Описано непросте життя людей, які заробляють собі на хліб тими способами, що їх пропонує ситуація. Йдеться також про складні соціальні відносини фронтирного морського краю, де від бідности до багатства один крок. У крайнощах народжуються злочини і безкарність, пияцтво і розпуста. Але поряд із ними - великі чесноти, описані простим і сухим (часом в міру брутальним) стилем. Книга залишає за читачем можливість подумати про сенс життя. І надихає на рішучість. Про блискуче оформлення серії Гемінґвея від "ВСЛ" зайвий раз нагадувати не варто. Втім, книга відрізняється від інших. Чимось таким, що показує Гемінґвея, сутність його творчої особистости. Одним словом, сподобалось.