Після перших двох книг відбувався злив сюжету. Романтична лінія, яка почалася у другій книзі і лише займала місце в книзі не впливаючи на на що так і займає місце із такою ж користю для сюжету. Фітз усю книгу веде себе як інфантильний підліток, не дивлячись на те, що він пережив. Таке відчуття, що його досвід повпливав на його когнітивні здібності у негативному плані. Усю книгу він страждає, але ці страждання не приносять нічого крім нових проблем йому та його друзям. Робити висновки зі своїх учинків? Ні - це не про нашого протагоніста. Ми страждаємо тому що ми страждаємо, а де не можемо страждати - робимо відверто дурні вчинки, а потім страждаємо про їх наслідки. Нам кажуть не робити чогось тому що це наразить нас та наших друзів на небезпеку? Наш вибір: звичайно ми це робимо, адже нам потрібно буде страждати далі по сюжету. Усю книгу спостерігаються недомовки, які аргументуються лишень упертістю персонажа, який має інформацію корисну для сюжету. Або просто тому, що герой вирішив цього не говорити тут і зараз. Через 100 сторінок він/вона все ж надає якийсь шматок інформації і це нічим не аргументується. Просто зараз було вирішено розповісти інформацію, яка була важлива набагато раніше і причин не озвучувати її тоді було стільки ж скільки й зараз. Книгу можна було скоротити на третину, якщо не на половину і вона нічого не втратила б, а то й набула б чогось нового. Шкода втраченого часу.