Віктор Савченко — відомий український історик і публіцист, автор понад тридцяти книг, добра половина з яких так чи інакше пов’язана з «махновською темою». Ще 1990 року він заявив про необхідність перегляду ставлення до «махновського феномену» в історичній науці.

Образ шаленого батька Махна та двозначний термін «махновщина» відбилися в пам’яті народній ще за часів гуляйпільської вольниці. Як не намагалися в СРСР малювати його «бандитом і погромником», через сто років про Махна пам’ятають, йому створюють пам’ятники й меморіальні дошки. Але чи тільки безстрашними рейдами і військовими талантами уславився козацький нащадок? Головною метою махновського руху (1917—1921 рр.) було створення ідеальної України — без начальників та панів, без державної бюрократії, експлуатації, принижень... Махновці намагалися збудувати нове суспільство — Українську Трудову федерацію, і здавалося, їм таки вдалося почати це будівництво...

Але немає ідеальних людей і неможливо перестрибнути через епохи, війни, зламавши основи цивілізації.

Історія існування «махновської України» — це не тільки захоплюючий історичний міф, а досвід проб і помилок, героїзму і романтизму, історія нації, що народжувалася для історичного прориву.