Якби я була художником, я не змогла б просто слухати цю книгу, я схопилася б за мольберт і пастель. Саме пастель. І я слухала б і писала. Я б нанесла легкими, короткими штрихами прозорі, ледве вловимі лінії красивого жіночого профілю. Упертий локон вибився з зачіски, але він не надає жіночому образу кокетства, ні, він ніби додає йому щирості, чистоти. Очі. Пильний, сумний погляд. Дивиться крізь мене на когось невидимого. Напевно на нього, того, ім'я якого мимоволі шепочуть губи. Гарна красою, якою бувають красиві закохані жінки. А потім би я завмерла, придивилася до її обличчя і довго думала, як їй. Як їй було стільки років любити і бути наповненою цим? Як це - дихати одним коханням?! Нерозділеною, незатребуваною з боку того, до кого вона звернена. Як це, віддати все цій любові?! Як це отримати в житті єдиний шанс гріти у серця символ цієї любові і втратити його?! Як це втратити все, крім кохання?! Як це, коли кохання живе довше життя?! Я вже давно зрозуміла, що хочу детальніше познайомитися з біографією Стефана Цвейга, унікального автора, майстра літературного слова, чоловіка, що вирізняє найтонші відтінки людських почуттів. Їй Богу, так писати про кохання, про довготерпіння кохання нерозділеного, про почуття жінки, горе матері - це не просто талант, це емоційна пам'ять, здатність до емпатії, що граничить із самознищенням, оголений нерв!

Відомий белетрист, ім'я якого обмежується буквою Р., отримує пухкий конверт. Що може обіцяти лист, який починається з фрази «Моя дитина вчора померла...»? ⠀ Пан Р. занурюється у сповідь жінки. Їй нічого більше приховувати, нема чого втрачати. Чорнильні візерунки на сторінках постають одкровеннями незнайомки. ⠀ «Ти був для мене - як пояснити тобі? Будь-яке порівняння, взяте окремо, надто вузьке. Ти був саме всім для мене, усім моїм життям». ⠀ Багато років тому 13-річна дівчинка побачила нового сусіда – світловолосого, чарівного та витонченого хлопця. Пари привітних поглядів та дружніх фраз вистачило, щоб у її серці спалахнув вогонь раніше невідомих почуттів. ⠀ Дівчинка дорослішала, змінювалося коло її спілкування, місце проживання, зовнішність ... але всі її думки, як і раніше, існували навколо сусіда. ⠀ «Повір мені, ніхто не любив тебе з такою рабською відданістю, з такою самовідданістю, як та істота, якою я була і якою назавжди залишилася для тебе…». ⠀ Повість просякнута болючим почуттям німої пристрасті, сліпою відданістю однієї людини іншій. ⠀ Головна героїня – ніби метелик, що летів на яскраве світло свого кохання, знав про власну нерозсудливість і жив даремними надіями. Проте тут немає звинувачень, немає закидів з боку незнайомки. ⠀ «Я не хотіла себе зв'язувати, хотіла бути вільною для тебе. Десь, у потаємній глибині душі, все ще таїлася давня дитяча мрія, що ти ще покличеш мене, хоча б тільки на одну годину. І заради цієї однієї можливої ​​години я відштовхнула від себе все, аби бути вільною і з'явитися на перший твій поклик. Чим було все моє життя з самого пробудження від дитинства, як не очікуванням, очікуванням твого поклику!». ⠀ Безкінечно сумна та трагічна історія. Після прочитання у мене залишилося почуття спустошеності. ⠀ Новела написана гарною та філігранною мовою, чуттєвість класичної літератури тут неможливо не відзначити. Дуже гарне оформлення обкладинки з використанням зображення знаменитої картини "Поцілунок".

Если хотите разнести свое сердце на мелкие осколки (в хорошем смысле этих слов, на сколько это возможно) - Вам нужно это прочесть! Мужчина средних лет, красивый, богатый, всеми любим и желан, в день своего рождения получает письмо, на котором не значится имя и адрес отправителя. Письмо полное любви, горя и отчаяния. Это исповедь молодой женщины, которая только что потеряла ребенка и от безысходности пишет письмо своему любимому мужчине, отцу этого прекрасного, но уже мертвого малыша. Мужчине, который никогда не обращал внимания на нее, на мать своего сына. Мужчине, который совершенно её не помнит. Каждый год, в день рождения этого мужчины она присылала ему букет белых роз. А сегодня эта ваза пуста. Лолита Набокова, Ромео и Джульетта Шекспира просто поблекли в моих глазах. Это лучшее и худшее, что я читала о любви. Если можно это примерять на себя - мое сердце разбито. От чужой не разделенной любви и от восторга. Я не ожидала, что это будет настолько мощно. Настоятельно всем рекомендую! Это нужно пережить! Цвейг меня потряс до глубины души! Не пожалейте времени на этот потрясающий рассказ!