Книга здивувала гарною якістю. Добре перекладена, добре вичитана. Хіба трішки зловживали "котрий", як на мій смак. Але загалом усе добре. Трішки ще здивувало Манхеттена та Лонґ-Айленда. Це немов боротьба старого та нового стилів у перекладача. Папір якісний, формат такої собі "дорожньої книги" у твердій палітурці, але читати було зручно. Єдине, що не надто сподобалося, це дизайн обкладинки. А загалом дуже приємно здивувало видання. Не брехатиму, придбав цю збірку оповідань, бо кортіло ознайомитися з оригіналом історії про Сонну Балку. Маю одразу сказати, що це той випадок, коли екранізація виявилася значно кращою, за першоджерело. Загалом перед нами збірка оповідань про різноманітні легенди голландських переселенців, наповнені містикою та дрібкою гумору. Для мене проблемою цих оповідань стало те, що автор робить дуже довгу зав'язку, кульмінація ледь помітна, а розв'язка досить таки очікувана та очевидна і більшість містичних елементів не є вже й такими містичними, просто люди все незбагненне списують на привидів. Загалом не можу сказати, що це аж така погана книга, проте мені було нуднувато, тож якщо маєте якісь очікування після фільму, то краще їх понизити.

Пшенична гавань і невеличка сільська місцевість витворює особливий замкнений простір. Саме тут світ сповнюється містичних видінь, таємничих легенд і образів, з-поміж яких головний - вершник без голови. Благословенний куточок і дивна, сповнена ледь помітних дзвіночків, тиша охоплюють чи то гостя, чи місцевого передчуттям надзвичайної пригоди... Наївний та лукавий, серйозний і веселий, вимогливий та добрий - все це про вчителя. З одного боку, його вабить нереальне, яке шукає у мандрах хащами та водночас у виконанні псалмів, з другого боку, чоловік демонструє обізнаність у світі сучасних новин. Химерне поєднання протилежних зумовлює любовний інтерес, але також руйнує плани, в які раптом втручається... вершник без голови? гарбуз? суперник? Інтриги додає незакінчена історія героя, наче позитивний і не дуже фінал, який пропонує автор на вибір читачу.

Прихильність Вашингтона Ірвінга до традицій американських колоністів голландського походження, з якого він вів свій початок і його рід, достатньо відома, аби вже наполовину знати, про що саме переважно він писав у своїх новелах. Мушу визнати, мова у нього дійсно гарна - письменник вміло підбирає порівняння та метафори і достатньо гармонійно перемішує почуття з сюжетом. Втім, мені не завжди було зрозуміло, якого жанру він намагається притримуватися - те, що починається як містична новела і викликає очікування чогось направду моторошного - як, наприклад, момент появи Ктулху у книзі Говарда Лавкрафта - завершується нібито як насмішка з усього того, що автор так прискіпливо збирав докупи останні дві-три сторінки. Кажучи відверто, це викликало в мені певне розчарування, бо я вже очікувала на якесь страхіття. Саме через те й видно, що хоча любові до рідного народу в письменника аж нітрохи не поменшало, повністю уподібнитися тим, кого він вважав за взірець письменства, у нього не дуже вийшло, бо у героях, від імені яких він веде оповідь, простежується погляд на життя американця початку розвитку США як самостійної держави - філістера, що думає передусім про раціоналізм і куди подіти гроші. Саме через це кілька подій у творі часом обриваються, ніби автор вважає "та не настільки це важливо", хоча мені особисто хотілося б почитати більше. До того ж, якщо говорити про композиції творів, то Ірвінг використовує надзвичайно складний прийом - оповідь в оповіді та в оповіді. А оскільки всі вони пов'язані між собою, мені не завжди вдавалося відстежити, хто про кого розповідає і яке це має значення для всього циклу. Так було і з цією книгою - морська новела з багатьма частинами "Шукачі скарбів" ніби про щось одне, та водночас має купу окремих історій. Подеколи навіть дивно, що автор взагалі зміг створити єдиний кінець для новели... А загалом же, якщо випустити з уваги елементи містики, можна подумати, що Ірвінг наче й не має про що писати в новелах, окрім традицій. Через цю рису вони врешті видались мені трохи нуднуватими.