Ознайомився з анотацією, придбав книгу, прочитав. Як під час подорожі Транссибом, так і після книги залишились дивні враження про історію, про автора, про Кригу. Як вже було зазначено в іншій рецензії (дякую панянці Юлії Половинчак за відгук), яку не хотілося б ненавмисно дублювати, передчуття пригод було захмарним, епічним, масштабним. Звісно, перші дві частини в цій книзі інші за характером, але (!) не менш захоплюючі та цікаві. Нетерплячим читачам явно буде "тісно" в цій оповіді, в якій буквально все замерзає, сповільнується в пошуках тепла, деталей, роздумів ... Бо світ реальний, але не вивчений. Треба пізнавати його нюанси разом з персонажами, ділитися думками, слухати їхні розповіді. Шлях Транссибом довгий, і цей час потрібно якось проводити. Проведіть його з іншими пасажирами, слухайте та розповідайте, думайте та гадайте, прислухайтеся до кожного звуку. Тут нам нема куди спішити.

Книга зацікавила анотацією і масштабом, якщо чесно. Мені подобається цей напрямок фантастики – від криптоісторії до альтернативки. Причому, що цікаво, слабким місцем альтернативної історії для мене завжди був «поворотний момент», тобто точка, в якій, за версією автора, історія звернула на паралельний шлях. Це, як на мене, найвразливіший нюанс в принципі для жанру, запропонувати переконливе пояснення мало хто може. А от Яцек Дукай цей нюанс обійшов дуже елегантно: в його романі історію змінив «Тунгуський феномен» 1908 року, який і спровокував явище, назване «Кригою» та його похідні – «люті». Ось тут теж дуже симпатичний авторський хід: деякі деталі мало зрозумілі читачу, бо абсолютно не вивчені в світі роману. Для людей світу, створеного Яцеком Дукаєм, Кригу міг породити і метеорит, і експерименти Нікола Тесли (ага, він присутній у романі і досить цікавий вийшов персонаж). Так само люті – про них постійно згадують, але ні нам, ні героям не зрозуміло, чи це істоти, чи явища; як вони поширюються – чи то рухаються, чи то проростають як метастази Криги. Результатом цього катаклізму стали докорінні зміни: Велика війна не відбулася, Росія не розвалилась і в 1920-х роках цілком собі існує як імперія, та ще і, здається, посилилась. Справа в тому, що мінерали чи явища, яких торкнулась Крига, набули нових характеристик: з’явились «крижлізо», «тьмітло», а Сибір – головний регіон видобутку і торгівлі цими ресурсами. Головний герой книги поляк і російський підданий (незалежної Польщі не існує, пам’ятаєте) Бенедикт Ґерославський – молодий математик, зосереджений на проблемах логіки і її змінах під впливом Криги. Здається, він таки талановитий, але якийсь безініціативний невдаха та ще й азартний картяр. От саме цього невдаху імперське «Міністерство Зими» відряджає на побачення з батьком, той – польський патріот, засланий колись до Сибіру. Ходять чутки, що він начебто навчився «розмовляти з лютими», став героєм легенд під іменем Батька Мороза і тепер від нього усім чогось треба. Сюжет цього тому обертається навколо подорожі Бенедикта Ґерославського Транссибірським експресом, і перед нами буквально з вікна потягу і в салонних розмовах відкривається масштабна картина трансформованого Зимою світу. Політичні напрямки (відомі з історії, але з урахуванням Криги, та нові: распутінці і бєрдяєвці – хтось із них хоче Кригу зберегти, а хтось – «розморозити Історію»). Поки лише окремі деталі нової економіки: сибірський олігархат, що виріс на нових копалинах, пов’язані з ними ж міжнародні концесії і акціонерні товариства, масштабні інтриги навколо цих величезних прибутків. Чимало релігійних течій: від старообрядців (Сибір же) до нових містиків. Подій не надто багато, динамічністю книга не відрізняється, є постійне відчуття тягучості. І це явно авторський задум: Яцек Дукай змальовує не просто альтернативну історію, а «заморожену», ту, в якій розвиток загальмовано. Це підкреслюється не лише у відміні ключових політичних подій ХХ століття, а і в мові: автор використовує застарілі слова і вирази (в українському перекладі в кінці книги навіть є спеціальний словник), плюс в романі часто зустрічаються безособові речення там, де мала б бути цілком суб’єктна дія: всі оці «йому думалось, їхалось, бачилось….» (тут варто відзначити прекрасну роботу перекладача Андрія Павлишина). Крига позначилась і на технологіях. Справа не лише у використанні можливостей нових матеріалів, а і в тому, як вони немовби вкриті символічною памороззю: впадає в очі барокова пишність того ж Транссибу та декоративна вигадливість приладів Тесли, абсолютно, здавалося б, недоречна в «наших» 1920-х. Та ж «замороженість» притаманна головному герою із його постійними роздумами і безвольністю. Попервах він взагалі як ганчір’яна лялька, лише поступово починає реагувати, хоча б якийсь характер вимальовується. Весь роман пронизаний невизначеністю – від того, що ніхто до кінця не розуміє, що ж саме відбулося із світом під дією Криги і як це працює, до неймовірного переплетення правди і брехні, реального і вигаданого, справжнього і фальшивого. Підсумую: книга надзвичайно сподобалась. Водночас вона абсолютно не відповідає очікуванням, тут дуже важливо не розчаруватись через свої вигадані уявлення "як мало бути". Майте на увазі, що для "Криги" характерні неспішна оповідь, мінімальна динаміка, зате неймовірні реалії вигаданого світу, маса відсилок до політичних, культурних, технічних деталей та скурпульозно виписані ігри з реальністю.