Помітивши вихід у світ нової книги російської дослідниці Тетяни Таїрової-Яковлєвої "Коліївщина. Великі ілюзії" я відразу вирішив її купити. Авторка була вже добре мені знана своїми українськими виданнями книг про Мазепу, Московсько-козацькі відносини середини 17 ст., працею про щоденний побут життя козацької старшини. Вона ж стала в останні роки чи не найбільш друкованим у нас істориком. А тема гайдамаків, Коліївщини взагалі дуже цікава, але на жаль не багато на літературу, тому відразу вирішив прочитати цю працю. Однак книга викликала змішані відчуття - таки не наситила бажання. "Коліївщина" виявилася твором який, як не дивно, не описує головні події гайдамацького повстання - там немає ні про взяття Умані, ні про походи гайдамаків у різні частини Наддніпрянищини, ні здобуття різних замків і т.д. Виявилась фактично вивченням кількох вибраних проблем - 1. Опису становища на Правобережжі перед повстанням (становище там козаків, плани Росії щодо Правобережжя), 2.Дослідження участі запорозьких козаків у Коліївщині, 3.Стосунку православної церкви з Лівобережжя і лівобережних гетьманів до польської влади на Правому березі. 4.Вивчення проблеми агітації православного духовенства за повстання. 5. Пошуку відповіді на запитання "чи справді Росія підняла повстання?" 6. Обставини нападу гайдамаків на м. Балту, що була частиною Османських володінь. 7. Дослідження масштабів страт поляками гайдамаків і покарання повстанців у Росії. Ось і все... Так що головні події залишаються "в тіні" і ми тут маємо фактично книгу про причини і про наслідки Коліївщини, без опису самого перебігу повстання. Жаль, бо хотілося мати книгу із різностороннім і в міру повним образом подій.

Ще кілька років тому праці російської дослідниці історії українського козацтва Тетяни Таїрової-Яковлевої були цілком маловідомі широкому колу українських читачів та й навіть істориків, що особливо не заглиблювались в російську історіографію української проблематики. Втім за останні кілька років її праці почали друкуватися у масових тиражах. найсвіжішою на нашому ринку є її дослідження найбільшого і найвідомішого гайдамацького повстання 1768р. - Коліївщини. Дослідниця презентувала нам справді новий погляд на знані події. Але слід наголосити, що попри те, що про дані події чи не кожен українець хоча б чув - особливо із "Гайдамаків" Шевченка - то насправді якимись окремими більшими науковими працями присвяченими подіям Коліївщини та й взагалі гайдамацьких повстань сучасна українська історична наука похвалитися не може. Тому дана книга автоматично вимагає значної уваги. Хоча відразу слід наголосити - якщо хтось хоче знайти у даній книзі розлогі описи подій повстання, штурмів замків та міст, боїв із польськими військами, організації повстанських загонів і т.д. то він буде відразу розчарований! У книзі майже не має висвітлення подій саме повстання...що звичайно викликає певний осадок та розчарування. Але праця все ж залишається дуже цікавою, тому що дослідниця вдалась до сучасного глибокого аналізу причин та самого політичного, релігійного і соціального тла повстання. Вона цікаво висвітлює всі ці умови життя на Правобережжі та його ролі у російській політиці щодо Речі Посполитої. Також вона значну увагу приділяє ролі Запорізької Січі у гайдамацьких рухах і доводить на фактах, що саме січовики, професійні воїни, а не селянські натовпи були головною рушійною силою, керівниками та навіть головною бойовою силою гайдамаків у всі часи їх існування. Особливу увагу приділяє релігійному життю у переплетінні проблеми існування православної церкви в Речі Посполитій. Дослідниця все ж покладає вину на "наступ католицтва", "унію" і т.д., що трохи віддає російською імперською ідеєю. Також у своїх висновках вона очищає від звинувачень православних ієрархів, що в історіографії відомі як агенти російської політики та підбурювачі до повстання. Подібно дослідниця заперечує організацію повстання із сторони двору Катерини ІІ. Звичайно історичні факти насправді далеко не такі однозначні як ми вважаємо судячи по усталених історичних міфах - про "російську руку", "лютих ляхів" та шляхетних повстанців, - але все ж відчувається у творі "російську позицію". Цікавими у книзі є висвітлення подій у Балті коли гайдамаки напали на місто під турецькою владою, де було учинено різанину, що показує нам повстанців далеко не такими "борцями проти панування ляхів". Дослідниця наголошує що цей "міжнародний інцидент" змусив Росію втрутитись і зайнятись придушенням повстання, а не антиукраїнські фобії. Також історик на фактах показує нам, що образ кривавої розправи і ледь не масового геноциду поляків та росіян над повстанцями, є як мінімум перебільшенням. На кінець варто підсумувати, що книга безперечно варта прочитання і кожен із неї дізнається багато нового, вона дозволить нам розвінчати чимало міфів і уявних, фактично художніх вимислів, про Коліївщину (які панують і у польській та єврейській візії - про кровожерливу масу, що десятками тисяч різала безневинних людей у найжорстокіший спосіб, ледь не канібалів). Втім є і свої мінуси - а зокрема відсутність звернення саме до події повстання та легкий наліт "російської візії".