Гюс Кейєр «Книга всіх речей» Томас бачив речі, що їх не бачив ніхто інший. Він не знав, звідки це взялося, але так було завжди. ⠀ – Щасливим, – відповів Томас. - Коли я виросту, то стану щасливим. Пані Ван Амерсфорт збиралася простягнути руку до якоїсь книжки, але вражено озирнулася на Томаса. Глянула на нього сміючись, і заявила: – Це збіса гарна ідея. А знаєш, коли починається щастя? Тоді, коли перестаєш боятися. Маленька книга про великі і важливі речі. Книга, яка торкає струни душі.. і викликає різні емоції водночас-страх,радість,щастя, занепокоєння і сум. Насамперед адресована дорослим. Щоб пам‘ятали.. щоб не забували .. Можливо, для підлітків буде не надто зрозумілою... або зрозумілою по-іншому.. але вона точно буде глибоко у серці.. і було відчуття жалю, що остання сторінка так швидко перегорнулася...і тоді поринаєш у роздуми... Під враженнями до сих пір... Дійсно, книга всіх речей.. Де є відповіді без питань, і питання без відповідей... Дякую видавництву за такий шедевр! Щиро рекомендую!

,,Книга усіх речей,, - досить невелика за об'ємом книга, яку в принципі можна прочитати за один вечір, але вона розкриває ,,достатньо велику,, і болючу проблему - насильство в сім'ї, та ще й таке, яке чинять, прикриваючись вірою в Бога та Біблією. Причому це насильство автор показує очима дитини, а саме - дев'ятирічного хлопчика Томаса, якого часто б'є тато, нібито з метою виховання. Часто перепадає і мамі, якщо та вирішує заступитися. Найбільшим бажанням Томаса є стати щасливим... Він не мріє стати космонавтом, гонщиком чи автором дитячих книжок, і коли його запитують, ким він хоче бути, коли подорослішає, відповідає, що просто хоче бути щасливим... І це найбільше зворушує, бо діти завжди все, і особливо негаразди в сім'ї, переносять дуже важко, і набагато емоційніше, ніж це можна уявити. Але любов долає усі перешкоди. Тому, якщо поруч є люблячі люди, вони завжди зможуть простягнути руку допомоги. Хоча рішення, чи прийняти цю допомогу, ти все одно повинен прийняти сам, як і сам мусиш наважитися на зміни у своєму житті.

Якщо коротко - то це найсильніша книжка, що я читала за останні кілька років! І з такими книгами як оця завжди є проблема - бо розповідаючи про сюжет, неможливо передати емоцій і від манери оповіді, і від власного занурення в читання, яке дуже сильно починає тебе ворушити зі середини. Після прочитання - а я чітко пам'ятаю той вечір - я ходила сама не своя. Так сильно мене вразила повість. Так глибоко торкнула певні струни з мого минулого, яке в дечому синхронне з 9-тирічним Томасом. Навіть якщо ви виховувалися не в релігійній родині (як Томас), навіть якщо у вас не було суворого батька (як у Томаса), навіть якщо ви не були знайомі зі дивакуватою-але-насправді-нормальною-тіткою сусідкою (як Томас) - ви все одно зрозумієте й переживете цей сюжет. Бо це повість найперше про любов. І ще про страх. Страх, що такий сильний, аж закриває собою любов і її важко розгледіти. Але вона є. Вона жевріє. І саме діти (і ще дивакуваті сусідки) можуть ту любов розгледіти. Можуть дати раду із деспотичним батьком. Можуть радіти життю, не вдягаючи рожевих окулярів, але й не піддаючись життєвим декструктивним монстрам. Я щиро раджу прочитати цю повість кожному! І не лише дітям, а й дорослим. Передовсім дорослим!