Будь-яка субкультура, елементи якої проникали у спершу "відталий", а тоді, нехай ще закритий, але вже перехняблений СРСР, надто наприкінці вісімдесятих років, так чи інакше вбирали "місцевих" ознак, утворюючи врешті щось унікальне - з власною мовою, власними цінностями і власними культурними іконами. Такими були стиляги, такими були гіпі. Тут тобі й вирощування конопель на балконі під виглядом помідорів, і мерзенний радянський портвейн, а Джим Моррісон, Лаертський та Лєтов майже є дійовими особами. Важко сказати, кого тільки з ікон тогочасних гіпі тут не перелічили. Не забули й за атрибутику - сквот, гуртожитки і вініл. Та й персонажі виписані настільки харизматично, що навіть другорядні запам'ятовуються на раз-два. Зауважу, що жодного імені в усьому тексті не називається, зате всі називаються з великої літери. Особливо мені подобається Ненароджена Дитина - другий філософ після головного героя. Якщо чесно, мене дивує, що ця книга була саме перекладена, а не написана українською - якщо не брати до уваги величезну кількість жаргонізмів та ненормативних слів (точно: таке варто тримати подалі від дітей, та й надто чутливі і "класики" за менталітетом навряд чи таку книгу вподобають), я б і не здогадалася. Хоча стосовно верстки я б порадила "Нора Друк" старатися більше - надто часто при розташуванні тексту порушувалися правила переносу... Зате окремо варто відзначити ілюстрації - авторські, і доповнюють текст якнайкраще. Однак помітно, що не завжди релевантні тим фрагментам, на одному звороті з якими розташовані. Та й власне хронологічного порядку не простежується - усе життя мовби постає повним сумбуром, який возвели у сан "стиль і мистецтво життя". І нехай збагнути до кінця цю філософію сучасне покоління навряд чи зуміє, принаймні дізнатися, як тоді жили їхні однолітки зайвим не буде...