До того, як прочитати роман «Моя кохана Кьяра», я була знайома вже з кількома книгами його автора Олеся Ільченка. Ті книги мені сподобались, тож я вирішила прочитати і наступне його творіння. Одразу ж маю зазначити, що воно виявилось зовсім не схожим на ті романи цього письменника, які я читала до цього, проте сказати, що книга мені не сподобалась, я не можу. Олександр та Кьяра знайомляться на елітній вечірці. Молоді люди одразу ж зацікавлюються одне одним та згодом починаються зустрічатись. Стосунки міцнішають, і їм не заважають навіть такі обставини, як ревнощі та треті особи. Вони планують одружитись, але ці плани знищує один вечірній напад, коли пару грабують, а Кьяру штовхають, вона забиває голову до тротуару і не виживає. Проте Сашко не збирається так просто віддавати землі ту, котру так сильно любив. Хтось називає цю книгу гидкою, але для мене «Моя кохана Кьяра» - це насамперед книга про кохання, хоча й дуже, дуже дивне. Навіть не знаю, чи рекомендувати цю книгу іншим, адже вона така спірна, проте мені – сподобалось.

Роман «Моя кохана Кьяра» - далеко не перша книга в моєму списку прочитаного, яка належить перу українського письменника. Проте саме вона мене вразила найбільше, але в даному випадку вразила скоріше в неприємному сенсі. Я ніколи не відносив себе до літературних снобів, але читати про некрофілію особисто мені було неприємно. Так, сюжет книги справді крутиться навколо цієї не надто приємної для пересічного читачі, як я, теми. Починається все як звичайна історія кохання – Сашко та Кьяра знайомляться на прийомі, закохуються, починають разом жити, все йде до весілля. Але якось у вечері невідомі грабіжники вчиняють на них напад і штовхають дівчину на землю. Та вдаряється головою та помирає. Але Сашко не може і хоче просто так відпустити свою кохану Кьяру, не може просто віддати її досконале тіло землі. Тому знаходить спеціаліста, який зможе зберігати його в первозданному вигляді… Перша частина книги читалась як звичайно, проте друга частина – це той самий концентрований треш, до якого я був зовсім не готовий.

Вже й не пам’ятаю, де саме почула про книжку Олеся Ільченка під назвою «Моя кохана Кьяра», проте анотація твору мене зацікавила і я вирішила її прочитати. Якою ж це було помилкою! Я не ханжа, але історії про некрофілію – то зовсім не моє. Ця книга починається з того, що Сашко і Кьяра знайомляться на прийомі. (до речі, незважаючи на екзотичне ім’я, дівчина - українка). Їхні стосунки не можна було назвати ідеальними, проте вони все ж кохали одне одного. Але трагічний випадок розлучає їх: якось ввечері на них нападають грабіжники, один з них штовхає дівчину, вона вдаряється головою до бровки тротуару і помирає. Сашко безутішний, він не збирається просто віддавати свою кохану землі. Тим більше, що кошти для того, аби підтримувати її тіло у поточному стані, у нього є… Ця книга, мабуть, одна з найнеприємніших, які взагалі потрапляли мені до рук, а потрапляло їх чимало. Звісно ж, з цієї ж причини не можу порекомендувати роман іншим читачам. Адже «Мою кохану Кьяру» самій хочеться забути як неприємний сон.