Ця збірка містить чимало творів Г.Тютюнника, але найбільше вражає повість “Климко”. Дитинство самого автора, Г.Тютюнника, припало на жахливі роки однієї з найстрашніших війн в історії людства — Другу Світову війну. Пережите дало відгук у творчості, знову і знову повертаючись до теми війни, до теми дитинства під час війни. Автор пише щиро, без перебільшень і замовчування; читаєш і відчуваєш увесь біль, розпач маленького життя, на долю якого випало непосильне горе. Але автор показує нам рішучого і сміливого хлопця, нехай війна відібрала усе найдорожче (рідну хату, дядька, можливість ходити до школи), нехай усе життя перетворилося на нескінченне випробування голодом, холодом, Климко не здається. Він ладен пожертвувати усім, щоб зберегти хоча б клаптик світла і тепла у цьому світі, якими стають для нього його вчителька з її маленькою донечкою. Саме рятуючи їх від голоду, Климко вирушає у небезпечну подорож, щоб знайти сіль і обміняти її на продукти. Повість вийшла дуже правдивою і страшною одночасно: важко уявити як було страшно дитині у цій подорожі, де навколо лише смерть і небезпека. Фінал повісті дуже символічний. Зруйноване життя; дитинство, якого не стало в одну мить; мужні дорослі вчинки маленької дитини, якій не судилося дожити навіть до молодості... Такі твори треба читати усім, бо вони залишають у серці і пам'яті болючий слід, що не дає спокою, змушує повертатися і ще довго-довго думати над долею Климка і усіх загиблих (і тих, що й досі гинуть) у війні. Саме від таких роздумів приходить розуміння усієї потворності і жахливості війни, яка забирає назавжди найкращих

Цю книгу й справді неможливо прочитати і не пустити сльозу на описах перипетій, що траплялись на шляху маленького, але такого відважного хлопчика. Дочитавши до фіналу, я гірко ридала, адже своєю наївною душею все ж сподівалась на краще... Але життя без прикрас під час війни - ось головний мотив "Климка". Показати, як виглядає руйнування ззовні та зсередини. Яким безглуздим є прагнення показати свою перевагу, забираючи життя інших людей. Спочатку позбавляючи житла, сім'ї, кусня хліба й стакана води. Позбавляючи всього, щоб змушувало боротись за своє існування в умовах кровопролиття й жорстокості. Позбавляючи надії й віри у мирне небо й спів пташок без заглушливих вибухів навколо. Ця повість є трагічною й важкою, бо до болю у грудях правдивою. Вона пронизує болем й страхом свідомість, показуючи насправді сучасні реалії. Маленький хлопчина тут є взірцем мужності, сили та відваги, що дано не кожному дорослому чоловікові. Рекомендую до прочитання! 5/5

Під час прочитання повісті Григорія Тютюнника «Климко» просто неможливо стримати сліз. На сторінках книги нас оточує війна та життя одного маленького хлопчини, який росте в цих жорстоких умовах, але попри все залишається людиною… Наш головний герой, на честь якого названа повість, дізнається, що якщо обміняти сіль, то можна отримати будь-що. Він залишився сиротою, але його підтримувала його перша вчителька, яка нині живе із своїм грудним немовлям і Климко вирішує їм допомогти, обмінявши сіль на щось. Але де ту сіль узяти? Так маленький хлопчик самостійно вирушає до Слов’янська за сіллю, аби допомогти тим, кого любить. Але це війна, і їй все одно, маленький чи дорослий, хороший чи поганий – тому на нас тут не чекатиме щасливий кінець… Це пронизлива та щемка історія, яка змушує серце розриватися. Вона трагічна, але пронизана надією на краще, взаємоповагою та добротою, яких, на жаль, так легко позбавити людей під час війни. Климко – це справжній взірець мужності та сміливості однієї маленької дитини проти всієї війни.