Що може об'єднувати 15-річну школярку-втікачку, студента Кембріджа, не надто обтяженого мораллю, пристаркуватого письменника, який мріє повернутися на пік слави, військового журналіста в Іраку та лікарку-псіхіатриню? Особливо, якщо майже всі вони жили у різний час… 2022 рік подарував мені одразу двох письменників, які потенційно можуть стати улюбленцями. Бо, те як пише Мітчелл - це пісня. Але чи починала б я своє знайомство з “Кістяних годинників”, якби у мене був вибір? Скоріш за все, ні. По-перше, це один з останніх романів автора і на думку шанувальників творчості далеко не найсильніший. По-друге, Девід Мітчелл пише у власному мультивсесвіті, тому його персонажі прекрасно мігрують з книги в книгу, але ти цього просто не побачиш, якщо не читав попередні книги. Тому для мене трохи загадка, чому Жорж почали саме з цієї книжки. Про самі “Кістяні годинники” - це шість окремих історій, розказаних різними оповідачами і в різні часові проміжки, які однак мають спільну нитку і канву. Враховуючи те, що історії цілком самодостатні, Мітчелл має змогу поекспериментувати з жанрами. Тут буде і підлітковий роман, і щось в стилі “Dark Academy”, і антиутопія, і фентезі. Хоча (сама не вірю, що це пишу), але яскрава фентезі складова мені здалась відверто зайвою в цьому романі. Автор прекрасно прописує психологію персонажів. Він не розказує про них, а показує діалогами, думками, ситуаціями. Обожнюю таке в книгах. Книжка читається легко, але повільно. І ви однозначно насолодитесь мовою (перекладом). Чи буду я читати інші книги Девіда Мітчелла? Однозначно, так! Кілька слів про саме видання. Збільшений формат (900 сторінок вмістилось в 600 з гаком), комфортний шрифт, але завеликі береги, як на мій смак. Важкенька. Прекрасна обкладинка з тисненням, частковою ламінацією та позолотою. І ось тут ложка дьогтю в моїй бочці меду. Я читаю книжки дуже обережно, а ця, враховуючи розмір і вагу, далі ліжка не совалась, але це не завадило стертись практично всій позолоті. Воно наче і дрібниці, але враховуючи ціну книги, неприємненько.

Європейський письменник з японською душею... Саме так називають Мітчелла, і не дарма - стиль у нього дійсно впізнаваний. Особисто мені його книжки дуже заходять, а "Кістяні годинники" посідають особливе місце, це одна з найулюбленіших книжок. І я не знаю чому, це не суперінтелектуальна література, чи щось таке. Читаючи книжку ви будете юною Голлі, в період сепарації від батьків. Цей період знайомий кожному з нас, коли відчуття загострені, все, що відбувається вперше - як востаннє, а кохання одне на все життя)) Також побудете в ролі гордовитого студента Кембриджу, який шукає спосіб зламати сценарій: народження, навчання, робота, сім'я, старість, смерть. Бо ж ніхто не хоче бути статистом у Матриці. Дізнаєтеся, як почувається військовий журналіст, який має адреналінову залежність від війни. І що таке, коли ти - самотній письменник-невдаха. Навіть помандруєте часом та по світу, як безсмертна людина, що перероджується й поза своєю волею зберігає пам'ять минулих життів. А потім разом з Голлі побачите, яким страшним може бути відносно недалеке майбутнє. До слова, сценарій майбутнього реалістичний. І всі ці намистинки-життя є інструментом для опису Історії Життя однієї людини - Голлі Сайкс - з усіма дивами та банальностями, які трапляються в житті кожної людини. Персонажі теж розписані чудово. Є у романі і фентезі. Фентезі не про драконів-принцес, а дещо цікавіше й ні на що не схоже, я майже повірила, що таке справді може існувати.