З книгами Керрі Маніскалко я вже знайома. Пише вона доволі цікаво, тому повз цю новинку я пройти не змогла. Ще й після того як прочитала анотацію. Було страшно читати, бо дуже багато негативних відгуків є на цю книгу. Не можу сказати, що мені книга запала в саме серце, але однозначно я не згодна з хейтои в сторону цієї книги. Сюжет доволі цікавий, хоча детективна лінія доволі простенька. Мені сподобалося як розвивалися події і декілька поворотів були справді неочікуваними. Головна героїня мені не сподобалася, на жаль. І це найбільший мінус книги. Емілія просто ніяка. Вона не поганий персонаж, вона пустий персонаж. Авторка просто створила шаблон і вписала цей шаблон в сюжет. Дуже шкода, бо через це псується вся картина. Проте я щиро сподіваюся, що в наступних частинах все зміниться і Емілію розкриють для нас по-іншому. Гнів мені сподобався. Та це й не дивно, бо однозначно мій тип персонажа. Проте знову ж таки його майже не розкрили. Він найгірший із всіх гріхів, бог війни, але щось цього не було відчутно. Він якби то сказати? Надто м'який? Можливо, ця частина просто зав'язка до більш складного сюжету і герої розкриються по-іншому. Та що там! Я буду розчарована, якщо цього не станеться. Окремо хочу відмітити атмосферу Італії, відьмовства та магії. Це авторці вдалося на 100%. Книга цікава, а кінець змушує нервово чекати продовження. Хоча почуття й неоднозначні, але в цілому мені все-таки сподобалося.