Олександр Зима знищує межу між реальним та фантастичним. Він спонукає до роздумів читачів, охоплюючи різновікову аудиторію. Письменник пропонує багаторівневі твори, які захоплюють цікавими розмаїтими, часто небезпечними й ризикованими, ситуаціями, яскравими персонажами, здатними змінюватись і змінювати світ («Закляття золота й вогню», «Три загадки вартового»). Їм доводиться обирати між справедливістю і упередженістю, правдою та брехнею, зовнішніми атрибутами й внутрішніми переконаннями. Тому стрижнем кожного твору є вибір. «Зачарований хлопчик» долучається до пізнання безкінечного Всесвіту, «Кусь та Гризь» перевиховуються завдяки мудрості природи в особі Кабакового діда, що підкреслює шану величі рослині, пташині, тварині в інших казках («Чому горобці у вирій не літають», «Ремезова рукавичка»). Важливі алегоричні наголоси лунають у прозовій байці «З ким поведешся, від того і наберешся», де порушена проблема виховання. Прикметно, що переважає не походження, а найближче оточення, оскільки саме тато й мама, хай не кревні, визначають характер, поведінку і долю дитини. Низка творів присвячена дуже актуальним сьогодні питанням патріотизму, відданості рідному краю. Попри непевність і страх маленька зорянка визволяє життєдайне світло («Дзвонга – страж сонця»), мужня Перепілочка, ризикуючи родиною, захищає друзів від нападу змія («Володарка степу»), боягуз Пелікан здобуває хоробре серце, рятуючи Очеретянку («Чари для сміливця»). Та один, навіть найсміливіший, не може завжди оберігати громаду. Тож її члени мають об’єднатися заради спільної мети, забувши особисті образи чи сум’яття. Лише за цієї умови можна здолати ворога. Це доводить боротьба лісових мешканців за родину зайченяти («Як снігурі перемогли Синю Птицю»), опір жителів скелястого острова Льодовитого океану зажерливим окупантам («Коли танцюють білі журавлі»). Олександр Зима захоплює філософськими казками-притчами, наголошує на сталості споконвічних духовних засад (чесність, гідність), примушує міркувати над власними вчинками, вказує на свободу – не вседозволеність, а відповідальність перед родиною, громадою та країною: «Той умирає, хто себе забуває».