Історія, що викликала емоції. Змусила нервувати. Від початку і до кінця хотілося дати по голові головній героїні. І навіть в найсумніші моменти якось не шкода її було, бо дійсно сама винна. Маруся - молода дівчина, майже дитина, що не знала ні життя, ні роботи. Вийшла заміж за попа, отця Василя. Потрапила в сім'ю, де її любили всім серцем. І чоловік балував і цінував, і свекруха всю роботу виконувала, щоб невістка не втомлювалася. Але от нудно їй було. І знайшла пригод на свою голову. Закохалася в парубка молодого, Дмитра. Він - отаман опришків, злодій. І... Далі треба читати. От ніколи не розуміла, коли звеличують злодіїв. Тож Дмитро ніяких позитивних емоцій не викликав. Ні спочатку, ні, тим більше, далі. А от дівчат було шкода (не одну Марусю він мав). Сама історія динамічна, доволі цікава. Але читати було важко. Ще коли текст автора - то нормально, але гуцульські діалоги - дуже складні. Багато слів не розуміла.