Диагноз "левачество". Так можно было бы охарактеризовать данную "авторку". Если кратко, то девиз этой книги (как и мировосприятие) "авторки" это "правые - селюки и чернь, а левые - прогрессивная интеллектуальная элита и совесть демократии". В свете сегодняшних событий в мире (в.ч. в США) меня уже смутила строчка в правом (в левом было бы уместнее им) верхнем углу книги "The Guardian рекомендує". Данная "авторка" типичный пример радикально левых маркистских особей. Ставить Трампа (2016 г.) и Эрдогана в один ряд это ещё нужно додуматься. Книга абсолютно лишена какого либо анализа политических событий в ЕС, США тех лет (которые происходят и сегодня). Просто типичная для западного левака истерика, что все кто не согласен "отобрать и разделить; усилить миграционный контроль" это "крайне правые популисты". Эта книга не то, что не стоит своих денег, её даже бесплатно нельзя распространять на "широкие массы"!

Особисті емоції та враження щодо недемократичного розвитку країни. Фактажа чи новітньої історії Туреччини тут нема, як нема і грибокого аналізу причин.

Основною думкою твору Едже Темелкуран "Як втратити країну" є втрата надбань демократії шляхом популізму і людей схильних до задоволення власних потреб та бажань шляхом зрощення з адміністративним ресурсом. Едже Темелкуран - це турецька журналістка. Її статті публікують у газетах The Guardian, The New York Times, Frankfurter Allgemeine Zeitung, у журналі New Statesman та інших авторитетних міжнародних ЗМІ. В своїй книзі автор відмічає, що інтелектуальні еліти скоріше знайдуть купу пояснень і виправдань своїй бездії, аніж зможуть протистояти галасливому й агресивному невігластву. Книга більше нагадує збірку есе, події яких розгортаються під час правління Реджепа Ердогана. Твір цікавий тим, що окремі місця настільки ідеально накладаються на реалії України, і я в черговий раз запевняюсь: невігластво не має національної ознаки. Враховуючи час, коли я ознайомився із вказаним твором, і події, які цьому передували, більше схиляюсь до думки, що будь-яка влада вимагає контролю і відповідальності. Ті принципи і інструменти, якими здійснюється контроль влади, не діють і потребують змін.