Книга Я, Шонік і Шпіцберген

Є книги, які починають подобатись ще до того, як ти взявся за їх прочитання, а все завдяки автору, в якому ти впевнений. Коли береш до рук якусь з книг Кузьми Скрябіна, то знаєш напевне, що тебе очікує сміх, а інколи навіть регіт до сліз. Можливо письменницька майстерність цієї надзвичайної людина і не була ідеально відточеною, але в неймовірному почутті гумору, якому немає рівних (принаймні я аналогів не зустрічала), йому не відмовиш. У своїй повісті «Я, Шонік і Шпіцберген» у властивій йому самокритичній манері Андрій розповідає про свою поїздку разом з компанією на архіпелаг Шпіцберген, де панують сніги та вічна мерзлота.

Довга дорога з Києва у холодний пункт призначення, алкогольні дегустації на трьох, поселення до готелю і особливо катання на собачих упряжках – все це описано настільки живо, що поневолі уявляєш себе ще одним учасником експедиції. Окрім того, завдяки фірмовому гумору Кузьми неможливо не реготати вголос. Раджу книгу «Я, Шонік і Шпіцберген» всім, хто хоче миттєво підняти собі настрій.

Рассказ как всегда прекрасен, улыбалась, смеялась :) Единственное рассказ занимает всего 27 стр, судя по всему Кузьма не успел закончить :(..

«Я, Шоник и Шпицберген» - это небольшая повесть украинского музыканта, писателя, общественного деятеля и любимца всей страны Кузьмы Скрябина. Писательский талант Скрябина открылся еще в 2006 году, когда издательство «Фолио» выпустило его первую книгу «Я, Победа и Берлин». Хотя сам он называл свои книги не иначе как брошюрами и говорил, что он не претендует на лавры писателя, просто делится интересными историями. Конечно, обладая таким необыкновенным даром рассказчика и целым ворохом интереснейших историй, было бы несправедливо не поделиться ими с широкой публикой.

Наверняка поклонники Кузьмы знают, что он был заядлым путешественником, причем любил ездить не только популярными маршрутами, но и в такие не совсем туристические точки на карте, как, к примеру, морозный Шпицберген. Путешествию туда и посвящена его книга «Я, Шоник и Шпицберген». Перелет с пересадками и приключениями, вечеринки и катания на собачьих упряжках – прекрасная повесть, которая не только поднимет настроение, но и мотивирует на путешествия.

В житті Кузьми пригод вистачало. В тому числі, і тих, які він знаходив, що називається. на свою голову. "Я, Шонік і Шпіцберген" - це історія про подорож до Норвегії Кузьми з друзями, але з такою організацією, що дивно як: 1) ця подорож відбулась; 2) у її учасників не пропало бажання подорожувати. Крім того, це ще описано тими словами, які вмів, мабуть, лишень Кузьма казати.

Ця книга, безумовно, не є прикладом того, як організовувати і планувати подорожі, а також як там себе коректно вести. Андрій Кузьменко, знаючи про свою непередбачуваність, вмів, тим не менше, посміятися з себе. В даній невеликій розповіді він так і зробив. Але, крім цього, Кузьма не забув розказати про красу Норвегії - країни, яку варто відвідати.

Книгою назвати це важко. Скоріше, якимось дописом у блог чи розповіддю. Але було цікаво читати.

Напевно варта погодитися з думкою останнього рецензента, що це не щось, що претендує на повноцінну художню прозу, а швидше блог чи мемуари видатної людини (і тому й цікаві, що вона видатна). Якось так можна описати той жанр. Але і дійсно, зачитуватись все одно хочеться. Всі ми знаємо Кузьму за його гумором, безпосередністю і модним, сучасним, неформальним стилем викладу. Такий собі чистий постмодернізм у спогадах, а подібного видавалось не багато. Галичанам виклад Кузьми припаде до смаку із-за рідного наддністрянського діалекту, але конкретно тут, в офіційно друкованих книжках, треба нагадати, що його небагато. Він пробивається окремими словечками і фразочками, побудовою речень і подібним. Таких звичних для живої мови Кузьми "шо" - замість "що", "шоб" - замість "щоб" ви тут знайдете. Точно як і в "Я, Побєда і Берлін", зрештою. Тому це вже дещо "вичищений" Кузьма - але його образ настільки нам запам'ятався, що мозок при читанні доповнює цей балак автоматично. "Я, Шонік і Шпіцберген" гарно докомплектовує попередні "блогоподібні" опуси соліста Скрябінів; треба теж зауважити, що це - невидане за життя автора чтиво, на ньому досить цікава мемуарна серія і завершилась. Тому це напевно буде вираз певного респекту до Кузьми, придбати собі ту книжку - останній витвір, який він спромігся нам подарувати і розказати. Можна тільки уявити, що б ще міг цікавого поописувати цей талановитий, непересічний музикант, якому мистецтво слова давалось так само легко, як будь-що, за що він брався.

Після того, як я прочитав "Я, Побєда і Берлін", то вирішив, що маю прочитати всі творіння Кузьми Скрябіна. Тому цю книжку "Я, Шонік і Шпіцберген", придбав майже одразу після першої книги і прочитав за декілька годин) Розповідь маленька, але дуже насичена подіями, важливою інформацією (для тих, хто після того, як прочитає книгу, вирішить також з'їздити в Шпіцберген, наприклад як я) та крутим гумором від Кузьми! Також ця книга нагадала, що в якомусь з відеокліпів Скрябіна, є вставки з його власного відео архіву, де він їздить на санях по снігу, так то мабуть і є Щпіцберген)
Розповідь дуже сподобалась!) Рекомендую до читання.