Раджу

Десятеро людей опиняються в ізольованому будинку на острові, не знаючи одне одного, але пов’язані спільним минулим, про яке воліли б забути. Коли один за одним вони починають гинути за мотивами дитячої лічилки, стає ясно, що втекти неможливо, а небезпека всередині кола. Атмосфера швидко густішає, підозра падає на кожного, а страх змінює поведінку й оголює справжні характери. Для мене це один із найсильніших романів Крісті не як детектив, а як психологічна пастка - тут майже немає класичного розслідування, лише наростаюче відчуття приреченості. Напруга безперервна, логіка безжальна, а фінал залишає холодне враження і розуміння того, що справедливість може бути страшнішою за злочин.