Книжка про борг. Герой робив те, що вважав за потрібне і важливе, а потім виявилося, що він дуже сильно помилявся. Герой був художником і замість того, щоб присвятити свою творчість уловлюванню хисткої краси цього світу у повсякденних речах, як навчав його сенсей, вирішив малювати політичні агітки. Його картини відбивали мілітаристські та імперіалістські настрої, що блукали на той час у Японії. Потім вибухнула війна, загинуло безліч молодих людей, і люди розплющили очі, що вони даремно. Після війни митець продовжує жити як раніше. Картини його заховані в найдальший кут, деякі засуджують його за помагання пропаганді тоді, але сам він, здається, не бачить нічого, що компрометує його в минулому. Але під кінець книги ну трохи розкаюється. Справжні думки та почуття героя зрозуміти складно, бо японська культура наполягає на стриманості. Тож читачеві залишається робити висновки самому і вирішувати, чи засуджувати героя чи виправдати тим, що "всі пішли і він пішов".

Як давно намагалась дійти до книг цього автора. Бо стільки хороших думок бачила про його творчість. Стільки розбитих сердець через його книги. І нарешті. Чи сталась і в мене любов? Дуже двозначно. Щоб якось описати емоції трішки розкажу про що ж сама історія. Японський художник Оно Масудзі розмірковує про своє життя та вчинки, які він скоїв у певні його періоди, згадує свою молодість, зрілість. Наразі він вже на пенсії, більше не малює. Також у реальному часі спостерігаємо за взаємовідносинами художника з його дочками, внуком, колишніми приятелями, знайомими. Розуміємо, яке внутрішнє протистояння відбувається в героя: між тим, як було раніше та тим, як є зараз. Відчувається ностальгія автора за тим, що було раніше. Завдяки розміреному, повільному темпу оповіді, ми наче пливемо течією думок письменника. Повільно переосмислюючи події минулого. Не варто чекати якогось чіткого сюжету, а тим більше конкретики. Це все відходить на задній план. Історія просякнута національною культурою Японії. Це великий плюс. Хоча я не особливо люблю культуру Сходу, проте в цій книзі все гармонійно, не нав’язливо, пізнавально. Я розумію, що точно почала читати Ішігуро не з тієї книжки. Вона ні в якому разі не погана. Просто не з того боку я підійшла до автора. На цьому знайомство припиняти не буду, вже придбала «Не відпускай мене», аби спробувати ще раз. А що як цього разу буде все по-іншому?

События этого романа происходят в послевоенной Японии. Бывший художник Оно вышел на пенсию, живет в огромном доме, пытается выдать замуж младшую дочь и предается воспоминаниям. Его дочери уверены, что их отец ничего не делает целыми днями, но на самом деле Оно проделывает огромную работу, чтобы выдать замуж Норико, поскольку ее предыдущие отношения не состоялись (как предполагает Оно, из-за ошибок его молодости). Огромное значение японцы в то время предавали статусу и репутации человека, а свадьбе предшествовали детективные расследования прошлого родителей будущих молодоженов. После войны в Японии было много таких людей, которые сожалели о своих идеях и взглядах, которые они исповедовали раньше, и представители старшего поколения просили прощения у страны и японцев через самоубийство. Оно, страшно переживая за свои прошлые ошибки, которые вредят его настоящему, пытается наладить контакты с теми, с кем судьба сводила его в молодости. И каждый день Оно становится эмоциональным погружением в его молодость. Глубокий, эмоциональный роман. Кроме подробностей прошлой жизни Оно, меня впечатлили диалоги между Оно и его дочками - несмотря на то, что герои иногда испытывали злость и раздражение по отношению друг к другу, это совершенно не чувствовалось в их словах, которые были наполнены уважением и почитанием старших. Это совсем другие отношения "родители-дети". И еще меня удивило то, насколько сильно японцы держатся за идеи и стереотипы, которые им навязывает общество, даже если они вредят их собственной жизни. Многогранный роман.