Звитяга, героїзм, кмітливість – зазвичай, саме ці людські характеристики постають в людській уяві засадничими елементами переломних в історичному значенні подій. Історик Олексій Мустафін пропонує поглянути на деякі з них під іншим ракурсом – із точки зору людських хиб і помилок. Зрештою, навіть найвидатніший героїзм найчастіше є наслідком чийогось огріху. Людині притаманно помилятися, й оманливо буде припускати, що цього недоліку позбавлені найвидатніші лідери, керманичі та провідники як сучасності, так і минулого. Виходить, що далеко не завжди історією рухали людська винахідливість та проникливість – зазвичай, вони накладалися або взагалі поступалися місцем недалекоглядності та помилкам протилежної сторони. Чи можна, наприклад, уявити собі, щоб імператор свідомо продемонстрував майбутнім переможцям багатства своєї імперії, запросивши до себе на прийом і породивши апетит щодо завоювання власних володінь? Спитайте візантійського імператора Олексія I Комніна, чию столицю Константинополь розграбували лицарі-хрестоносці, за допомогою до яких і звертався імператор. Чому імператор Священної Римської імперії боявся своїх чеських володінь, будучи королем Богемії? Про це на власному досвіді розповість Сигізмунд Люксембург (і помре через рік після ганебної таємної коронації). Ти оголошуєш війну та капітулюєш через… 38 хвилин? Невже в історії було навіть таке? Послухати цю історію запрошує занзібарський султан Халід ібн Баргаш, який вирішив повоювати з Британською імперією. Книга сповнена цікавих захопливих і часто маловідомих історій загальною кількістю 18. І в той же час досконалі знання автора з історії з урахуванням невеликого обсягу книги перетворюють деякі розповіді на такі собі «довідки з Вікіпедії», коли на квадратному сантиметрі тексту уживається чимала кількість історичних осіб, дії та вчинки яких піддаються лише перерахуванню без їх аналітичної складової. Під час читання таких текстів виникало бажання або збільшити обсяг самої книги, зменшивши концентрацію одних лише фактів, або зменшити кількість таких історій за збереження тих же обсягів книги. Можливо, це суто суб’єктивне враження, але друга половина книги вийшла більш цікавою та захопливою. Разом із тим, однаково доводиться констатувати – Мустафін хоч і добре підібрав і пропрацював історії-халепи, однак у підсумку все одно написав книгу, яка навряд чи буде надто цікавою тим, для кого тема історії не є серед пріоритетних у дозвіллі, й якщо читач відчуває складнощі в згадках, на кшталт, де відбувалися «опіумні війни», якою подією в історії став визначним 1688 рік або хто брав участь у битві при Саламіні, то є підозра, що читання цієї книги буде полишене ним ще до її середини. Хоча, відмова автора присвятити окремим не менш визначним для долей народів, але більш відомим, подіям цілі розділи книги, як то, наприклад, поразка непереможної Армади Філіпа ІІ англійцям у 1588 році (про цю подію згадується лише шістьма словами в статті про Карла ІІ Стюарта) все ж наводить на думку, що книга дійсно складалася для «просунутих любителів історії». Значить, подякуємо автору й за це.