Навіть не віриться, що цей блокбастер народився вже цілих двадцять років тому, бо читається він, як щось доволі свіже й сучасне. Здавалося б, чим іще можна здивувати в жанрі пригодницької фантастики, чи то фентезі, чи то суміші їх обох, але це отой самий випадок, коли справді не хочеться відриватися. Та й український переклад, хоч і від різних перекладачів, настільки смачний, що за першим томом не можна вже було не купити другий, а за другим... ну, повне польське видання — вимушено, в очікуванні продовження. Отже, і самий твір, і його переклад — це таке свято, котре не здатні зіпсувати жодні вади... Ці вади вражають своєю безглуздістю цілком окремо! По-перше, це черепаші темпи видання: по одній книзі на кілька років. Третьої книги, котра осьо лише зараз виходить, я не зміг дочекатися. Про четверту боюся й думати. І це я почав читати лише пару місяців тому, а як же почуваються ті, хто чекає ще з 2019?! Ну, а по-друге, це фантастично халтурна коректура. У першій книзі технічні помилки траплялися на кожній (!) сторінці. У другій помилок поменшало в рази, але жах від першої не дозволяє забути та пробачити навіть таке. Сподіваюся, у прийдешній третій книзі зроблено висновки з двох попередніх, і що колись також їх буде перевидано «начисто». Ну, а я чекатиму й купуватиму продовження, хоч і прочитав уже в оригіналі. Цей твір просто must have.

Господар крижаного саду. Книга 2. Аж у серце пітьми - Ярослав Гжендович. Другу книгу я почала читати відразу після першої. Тому мої враження не затьмарило дворічне очікування цієї частини. Маю величезну надію, що третю книгу видавництво видасть все таки трішки швидше. Отже, загалом залишилась під гарним враженням. Особливо нічого зрозумілим не стає проте все одно цікаво. Землянин правда перетворюється практично на Мері С*ю в чоловічому амплуа, проте в загальній картинці я це вибачила. А от лінія із принцом поваленої імперії стає все цікавішою і цікавішою. Та й стає ще більше зрозуміліше, що ці дві сюжетні лінії повинні перетнутися. Загалом сюжет драйвовий і кровавенький такий. Чари, кишки, зброя, вірні товариші - все як повинно бути і воно таки є. Вуко Драккайнен, що в кінці першої частини став деревом, так деревом і продовжував бути, якби не заступництво місцевих богів (? щодо того, хто ці особистості насправді у мене є декілька своїх варіантів). Вони вирішили використати його в світовій грі проти його ж сказившихся співвітчизників. В цьому випадку бажане з дійсним зійшлось і розвідник вибрався на волю із жагою вбивати та галюцинаціями в стилі голої феї Дінь-дінь. Принц (все забуваю його ім'я) все ще подорожує в краї за тридев'ять земель, щоб виконати останнє бажання свого батька царя. Пригоди і самокопання вам гарантовані. Таки варто читати і видавати поскоріш третю книгу