Дізналася про це чудове видання завдяки дуже болісному досвіду. Вирішила познайомити сина із Середзем'ям. На диво знайшла вдома старого "Гобіта" в українському перекладі видання 1985 р. (Веселка). І в тій книзі було жахливим усе: точність перекладу, манера викладення тексту, ілюстрації... У Більбо було прізвище Злоткінс, а на ілюстраціях він виглядав як копія совєтського актора Євгенія Лєонова. Голум звався Гам-гам (я на жартую). На ілюстраціях мав змієподібне тіло, вкрите чимось схожим на луску, зміїні очі, клюв і кролячі зуби. А ельфи були схожі на почет короля із "Бременських Музикантів" 1979 р. А коли я дійшла до місця, де фраза "—and here’s Mr. Baggins" була перекладена як "і золотко Злоткінс", моя лояльність закінчилася. Не можна таке читати дітям на ніч (тим більше, показувати картинки звідти). Тож, коли я знайшла цей шедевр від "Астролябії" з ілюстраціями Алана Лі, я, ні секунди не ввагаючись, одразу ж його замовила, геройські подолавши всі глюки мобільної версії сайту. Тим більше, що давно хотіла зібрати колекцію творів Толкіна в українському перекладі. А про те, що колись буде українське видання, з якісним українським перекладом та ще й з ілюстраціями Алана Лі, я ніколи і помріяти не могла. До речі, саме ілюстраціями Алана Лі надихалися творці фільму "Володар Перснів".... хоча, мабуть, фанати Толкіна і без мене це знають. Переклад справді гарний (звіряла з оригіналом рандомно вибрані абзаци з різних місць книги), читається лекго і передає стилістику оригінального твору. Я в захваті від цієї книги! Шкода, що "Володар Перснів" від Астролябії поки що не має ілюстрацій. Але я не втрачаю надії, що колись якесь українське видавництво колись ощасливить поціновувачів Толкіна виданням ілюстрованої трилогії.

Цю чудову казку, яку Толкін написав для свого 10-річного сина, я перший раз прочитав у 21 рік коли був уже дорослою людиною... і мене затягнуло у незвичайний світ Серезем’я так, що я не помітив як перенісся з героями книги на багато років вперед і став учасником уже іншої пригоди. Але зараз не про Фродо :). “Гобіт” - це книга про незвичайну подорож, яку влаштувала ватага ґномів. Так сталося, що до цієї команди приєднався (а скоріше його було приєднано :)) гобіт Більбо Торбин який дуже любив свій дім і не хотів нікуди з нього йти. Але від час подорожі показав не аби які здібностї зломщика і не один раз врятовував товаришів-ґномів. Тільки завдяки хитрості Більбо (ну і,звісно, хоробрості всього загону) герої виходили переможцями з сутичок з троями, гігантськими павуками, втекли від ображених ельфів, і, звісно перемогли дракона. Але крім небезпечних пригод тут є ще щира дружба, смачне частування, сміх та веселі пісні. Словом все що потрібно для чудової та цікавої казки! Щодо видання, то воно теж чудове! Та ще й з ілюстраціями самого Алана Лі, який був концептуальним художником у фільмах “Гобіт”, та “Володар перснів”. На мою думку ілюстрації Алана Лі кращі ніж ілюстрації російського художника Деніса Гордєєва, з якими виходило відоме у свій час подарункове видання книжок Толкіна. Отже раджу це видання всім!

Жив собі в норі гобіт Більбо Торбин. Готував пундики, попивав чай. Тихо й мирно жив-не-тужив затворницьким способом. Та якось-то запросив на чай сивенького чарівника Ґандальфа з довгою бородою й чародійним костуром. Відтак набігло в осельку гномів, надійшов чаклун... І почалася мандрівка Туди. А чи буде звідти? У світі Більбо Торбина живуть ельфи, ґобліни, гноми, чародії. Це світ чарів: під звуки арф виспівують ельфи, чарівник пахкає люлечкою й забарвлює дим то червоним, то синім. Це світ небезпек: забрів у ліс, а тебе павук зжер. Читаєте ви й думаєте: «Це ж казочка для діточок!» Е, ні. Це історія для дітей і дорослих. Кажуть, що «Гаррі Поттер» теж казка. Де там! Це твори в яких неможливо провести лінію дитячий/дорослий роман. Більбо Торбин не годиться для казкового канону, де є хороші й погані. Часом він ладен ховатися від небезпек, протягом подорожі мріє про смачну вечерю. Але він має добре серце. (Не світитиму сюжет). Він пройде небезпечний шлях, та ним завжди рухатиме добро, відкриватиме нові здібності, бо ж «у ньому закладено набагато більше, ніж гадає він сам». Джон Толкін написав «Гобіта» 1937 року й відчув пульс доби. Він створив історію-метафору про людину ХХ століття. Як гобіта, «маленьку істоту», її висмикнули із затишної «нори» в коловерть часу. Повернутися із часового «звідти» вдалося не всім. Толкін передчув перемогу практицистів і поразку мрійників. «Гобіт або Туди і звідти» - це про відповідальність, самозречення й самовіднаходження, що зло – зникоме, добро – вічне. Якби дорослі читали такі твори, то людство було б людянішим. Якби дорослі взагалі читали, то людство було б розумнішим. Отак запросиш недумано-негадано на чай, а доведеться аж до Гори із драконом тупцяти.