Ґалапаґос
Бумажная книга | Код товара 727919
Yakaboo 4.7/5
Автор
Курт Воннегут
Издательство
Видавництво 21
Язык
Украинский
Год издания
2016
Год первого издания
1985
Переводчик
Вадим Хазин
Количество страниц
224
Иллюстрации
Нет иллюстраций

Все о книге Ґалапаґос

Предлагаем вашему вниманию книгу Курта Воннегута «Ґалапаґос» на украинском языке от издательства «Книги — ХХІ»!

О книге:

В следствии экономического кризиса, войны и пандемии, последним оплотом человечества, его колыбельной, становится остров Санта-Росалия посреди Тихого океана. Но история эта начинается раньше на миллион лет, когда люди еще ходили на двух ногах, их мозг был больше, а мыслили они совсем другими категориями...

Но были ли они счастливы так же, как обитатели Галапагосских островов? Или всё же все беды человечества были лишь в слишком большом мозге?..

«Ґалапаґос» посвящается Гиллису-Р. Гоуви (1903-1982), натуралисту-аматору, который познакомил Курта Воннегута и его друга с американским Диким Западом, вдохновив на написание этой книги.

Почему стоит купить книгу «Ґалапаґос» Курта Воннегута?

«Ґалапаґос» — роман, в котором сочетаются антиутопия и постапокалипсис, написанный с непревзойденной иронией писателя. Книга придется по душе тем, кому нравятся черный юмор и жанр антиутопии.

Другие книги автора, которые могут вам понравиться: «Колыбельная для кошки», «Бойня номер пять», «Утопия 14», «Завтрак для чемпионов».

Отзывы о книге «Ґалапаґос»:

«Воннегут — постмодернистский Марк Твен... «Ґалапаґос» является невероятным антропологическим приключением».

The New York Times Book Review

«Лучший роман, написанный Воннегутом!»

Джон Вашингтон Ирвинг

«Прекрасная, провокационная и захватывающая история...»

USA Today

Заказывайте товар на сайте интернет-магазина Yakaboo или воспользуйтесь телефоном горячей линии 0-800-600-505.

Читать полное описание
Свернуть
Характеристики
Автор
Курт Воннегут
Издательство
Видавництво 21
Язык
Украинский
Год издания
2016
Год первого издания
1985
Переводчик
Вадим Хазин
Количество страниц
224
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Рецензии
  •  
    Химерна книга дивакуватого автора 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Книги Курта Воннегута відомі своїм чудернацьким задумом, автентичною манерою викладу подій, авторським незвичайним стилем письма. “Галапагос” не став виключенням. Сюжет книги надзвичайно химерний. Здається, що ти спостерігаєш за грою злого генія, який, немов лялькар, смикає за ниточки маріонеток, маніпулюючи людськими життями, безжалісно та рішуче виводячи їх при нагоді з ігрового майданчика навіки без жодних вагань.

    Події відбуваються мільйон років тому, у “далекому” 1986-му, коли люди мали великий мозок, геополітична карта світу та й вся Галактика, виглядали зовсім інакше. Тоді мозок слугував для шлюбних афер: Джеймс Вейт, майстерно ошукавши і обібравши до нитки сімнадцять жінок по всьому світу або освоєнню нових галузей прикладної науки – розробці комп’ютерних технологій, які значно полегшують всі сфери життя, як це робив світило програмування Зенді Хірогучі. Мозок – найбільший людський скарб і найбільше прокляття водночас. Він – генератор прогресу і разом з тим - першопричина самознищення цивілізованого світу. У результаті нашесть пандемії, війни, економічних криз та екологічних катастроф, людство занепало, втратило здатність до розмноження та зовсім змінило людську подобу.

    Враження від книги неоднозначні. Своєрідна, незвичайна антиутопія, в якій поєднано елементи фантастики, постапокаліпсису з іронічністю, езотерикою та глибокими філософсько-прагматичним осмисленням Воннегутом проблеми перенаселення та кризи перерозподільчих ресурсів. Читається важко – так не легко зорієнтуватися у мегабайтах мозаїчності сюжетної інформації, розібратися у часових і людських рамках, законах еволюції, які, як на мене, абсолютно не піддаються теоріям дарвінізму, вловити задум автора, до того ж постійно спотикаєшся об зірочки, якими приречені герої, що нагнітає й так песимістичну атмосферу твору.

    “Галапагос” нагадує макраме із заплутаним постмодерним переплетінням похмурих ниток, де долі людей переплелись між собою долями волею випадку, заплутались, потонули в одному мереживі.
  •  
    Дуже гумористично!
    Роман Курта Воннегута «Галапагос» - один з найвідоміших творів автора, написаний у дуже смішному форматі, але розповідає про досить жахливі речі. Книга неймовірно прекрасна, у неї чудове оформлення зі своїми виділеннями, цікавими шрифтами та ілюстраціями. Прочитання роману приносить неймовірне задоволення хоч і описує жахливі речі можливого майбутнього людського виду. Такий досвід читання з жартами, іронією та чорним сарказмом теж свідчить про майстерність та відчуття гумору автора. Оповідь ведеться від відстороненого спостерігача – привида, який загинув під час будування новітнього ковчегу, який має врятувати все людство від загибелі. Причин всесвітньої катастрофи досить багато, але головною причиною був занадто розвинутий людський мозок. У романі зійшлися три головні теми: антивоєнна риторика, технічний прогрес та тема екологічної катастрофи. Саме на прикладі Галапагоських осровів показана вся трагедія та марнотратство людського характеру. У темі часто згадується еволюційне вчення Дарвіна та біблійські релігійні історії. В книзі висміяна ідея всесильності людини. Оформлення дуже якісне та красиве і це позитивно впливає на прочитання книги. Дуже рекомендую всім читачам!
Купить - Ґалапаґос
Ґалапаґос
130 грн
Есть в наличии
 
Информация об авторе
Курт Воннегут
Курт Воннегут

Курт Воннегут — известный эссеист и фантаст, мастер сатирического жанра и автор сценариев для популярного сериала «Байки из склепа». При жизни многие критики и журналисты называли его главным писателем Нью-Йорка. Большинство книг писателя имеют ярко выраженный гуманистический характер. Так, в рассказе Курта Воннегута «Бойня номер пять» он описывает военных с позиции с...

Подробнее

Рецензии Ґалапаґос

4.7/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Химерна книга дивакуватого автора 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Книги Курта Воннегута відомі своїм чудернацьким задумом, автентичною манерою викладу подій, авторським незвичайним стилем письма. “Галапагос” не став виключенням. Сюжет книги надзвичайно химерний. Здається, що ти спостерігаєш за грою злого генія, який, немов лялькар, смикає за ниточки маріонеток, маніпулюючи людськими життями, безжалісно та рішуче виводячи їх при нагоді з ігрового майданчика навіки без жодних вагань.

    Події відбуваються мільйон років тому, у “далекому” 1986-му, коли люди мали великий мозок, геополітична карта світу та й вся Галактика, виглядали зовсім інакше. Тоді мозок слугував для шлюбних афер: Джеймс Вейт, майстерно ошукавши і обібравши до нитки сімнадцять жінок по всьому світу або освоєнню нових галузей прикладної науки – розробці комп’ютерних технологій, які значно полегшують всі сфери життя, як це робив світило програмування Зенді Хірогучі. Мозок – найбільший людський скарб і найбільше прокляття водночас. Він – генератор прогресу і разом з тим - першопричина самознищення цивілізованого світу. У результаті нашесть пандемії, війни, економічних криз та екологічних катастроф, людство занепало, втратило здатність до розмноження та зовсім змінило людську подобу.

    Враження від книги неоднозначні. Своєрідна, незвичайна антиутопія, в якій поєднано елементи фантастики, постапокаліпсису з іронічністю, езотерикою та глибокими філософсько-прагматичним осмисленням Воннегутом проблеми перенаселення та кризи перерозподільчих ресурсів. Читається важко – так не легко зорієнтуватися у мегабайтах мозаїчності сюжетної інформації, розібратися у часових і людських рамках, законах еволюції, які, як на мене, абсолютно не піддаються теоріям дарвінізму, вловити задум автора, до того ж постійно спотикаєшся об зірочки, якими приречені герої, що нагнітає й так песимістичну атмосферу твору.

    “Галапагос” нагадує макраме із заплутаним постмодерним переплетінням похмурих ниток, де долі людей переплелись між собою долями волею випадку, заплутались, потонули в одному мереживі.
  •  
    Дуже гумористично!
    Роман Курта Воннегута «Галапагос» - один з найвідоміших творів автора, написаний у дуже смішному форматі, але розповідає про досить жахливі речі. Книга неймовірно прекрасна, у неї чудове оформлення зі своїми виділеннями, цікавими шрифтами та ілюстраціями. Прочитання роману приносить неймовірне задоволення хоч і описує жахливі речі можливого майбутнього людського виду. Такий досвід читання з жартами, іронією та чорним сарказмом теж свідчить про майстерність та відчуття гумору автора. Оповідь ведеться від відстороненого спостерігача – привида, який загинув під час будування новітнього ковчегу, який має врятувати все людство від загибелі. Причин всесвітньої катастрофи досить багато, але головною причиною був занадто розвинутий людський мозок. У романі зійшлися три головні теми: антивоєнна риторика, технічний прогрес та тема екологічної катастрофи. Саме на прикладі Галапагоських осровів показана вся трагедія та марнотратство людського характеру. У темі часто згадується еволюційне вчення Дарвіна та біблійські релігійні історії. В книзі висміяна ідея всесильності людини. Оформлення дуже якісне та красиве і це позитивно впливає на прочитання книги. Дуже рекомендую всім читачам!
  •  
    поема, написана пальцем у повітр
    Скажу одразу, до Ґалапаґосу читав майже всі книги автора і вважаю його твори взірцем світової літератури. Ім’я Воннеґута для мене, як фантаста, стоїть на одному рівні з Бредбері. Та хоча багато авторів починали з того, що копіювали стиль Бредбері, і їм це вдавалося, то з Воннеґутом цей фокус не вийде. Щоб писати як Воннеґут – потрібно бути ним, залізти йому в голову. Дуже багато там усього намішано, та і постать самого автора незримо присутня майже в кожній книзі.
    Я вже давно не сприймаю романи Воннеґута як окремі твори, всі його книги тим чи іншим чином пов’язані між собою спільними персонажами та сюжетними поворотами. Щось схоже робить Стівен Кінг, намагаючись поєднати всі свої книги в єдиний авторський всесвіт.

    Хоч я і був добре знайомим з авторським стилем Воннеґута, але чомусь книга «Ґалапагос» далася мені важко. Першу половину я читав майже все літо, за цей час прочитав більше десятка інших книжок. Думав що ця книга так і буде припадати пилом.

    Але нещодавно все ж таки змусив себе її дочитати, не розтягуючи цей процес надовго. І, о диво, книга немов ожила в моїй голові. Всі герої вистроїлися для вистави, сюжет став цікавим. Жарти доречними. Фінал взагалі неймовірний, хоча автор з перших ж рядків (як він це часто робить), розповів нам що буде в кінці і як помре кожен герой :)
    Книга дійсно чудова і варта уваги.

    Епізод де привид, після мільйона років спостерігань за людським видом, пише примарним пальцем своє книгу у повітрі… це настільки одночасно і лякає і надихає. Усвідомлюєш що колись таки настане момент, коли ніхто не згадає про Шекспіра, чи симфонію Бетховена, чи Джаконду. Все перетвориться на примарний пил: мови, культури, видатні історичні постаті.
    Але в той же час виникає бажання ще більше творити. І нехай всі наші звершення будуть не чим іншим як поема, написана пальцем у повітрі, але все одно продовжуйте її писати. Що б ніхто через багато років не сказав про вас ці слова:
    «Навряд чи б він написав бетховенську дев’яту симфонію» (цитата із книги).


    Олексій Декань

  •  
    Маестро химерного гумору
    Довгий час, з незрозумілих причин, всюди наштовхувалась на несхвальні відгуки творчості К. Воннегута. Якось мені подарували "Бійню номер 5", яку я так і не змогла дочитати, що власне і стало завершальним штрихом хресту, який я поставила Воннегуту як автору. Проте, саме ця книжка, видана проектом "Вавилонська бібіліотека" мене дуже зацікавила, власне через видавця, чия назва для мене своєрідний знак якості. І, о диво, я не пожаліла. Тепер стараюсь нести Воннегута в маси.

    Отже, про саму книгу. Найціннішим для мене тут став гумор автора, такий неповторний і небачений мною ніде раніше, що книгу я прочитала на одному диханні. Зауважу, що вона невелика за обсягом, тому це хороший варіант щоб розпочати своє знайомство з Воннегутом.
    Автор пропонує читачу нетривіальну історію не так завершення існування роду людського, як його перехід на новий рівень. Відповідальність розібратись у тому, що ж є краще для людства покладено на плечі читачів, що є ще однією перевагою книги. Попри очікувано трагічний настрій книжки (особливо трагічним він може виявитись для людей, які не здатні уявити своє життя без сучасних надбань цивілізації), завдяки фірмовому авторському гумору в підсумку отримуємо навіть дещо філософську історію, яка штовхає до роздумів про природу людської свідомості, її потрібність/непотрібність, шкоду чи користь. Про роль усіх сучасних технологій та винаходів (комп'ютерів, вакцини, інституту сім'ї тощо) у житті не конкретної людини, а людства загалом, цілого виду homo sapiens.
  •  
    Невероятная интерпретация конца света
    Знакомство с Воннегутом я решила начать с этой книги, потому что мне показалось, что она пойдет легче всего.
    Написано интересно, необычно, совсем не занудно, юмор автора не даст соскучиться, поэтому с лёгкостью можно прочитать за несколько вечеров.
    Действия происходят в 1986 году и, параллельно, через миллион лет. Перед нами разворачивается альтернативная история человечества. Последовательно раскрываются персонажи, описывается их история, на примерах автор рассуждает о целесообразности наличия людей на земле вообще, как вида.

    Это заставляет задуматься, сколько же вреда причинил человек и о влиянии наших действий на все вокруг.
    К тому же, как единственное мыслящие существо, человек совершает слишком много странных необдуманных поступков, продиктованных эмоциями: раздражением, местью, завистью.
    Как по мне, в книге показываются последствия нашей жизни сейчас, Земля берет свое. Там не будет классического хеппи энда, но все же некоторые могут представлять хороший конец себе именно так.

    У Воннегута интересная, запоминающееся манера письма и своеобразный юмор. Но, именно из за него, читается книга легко. Сюжет интересный, и, действительно, с нетерпением ждёшь, что же дальше, чего оказались достойны люди, но главный здесь все таки стиль автора. Кажется, он рассказывает свою историю и читает вместе с тобой, его присутствие ощутимо. Но решать, как же правильно, как будет лучше для человечества, эта ответственность даётся читателю. Он сам должен распутать, а потом соединить, все что автор сначала разбросал отрывками, потом хитроумно сплел из этого совсем новую историю, об эволюции, но не такой, как мы ее представляем, о человечестве со всеми его фатальными недостатками, технологиях и их необходимости в современном мире. Все очень неоднозначно, и здесь самое интересное, для каждого эта история будет своей, разной. Пускай происходящее кажется необратимым, человечество обречённым, но это не обязательно конец. Возможно, это лучшее, что случилось.
  •  
    Чи справді мозок - перевага людини?
    Роман Воннеґута проникливий і абсурдний водночас. Книга наче написана одночасно з початку і з кінця, а посередині питання - “Великий людський мозок - добро чи зло?”. Тут піднімається тема крихкості звичного нам ладу життя. Людство - як організм, в якому люди - клітини, різні фактори провокують мутації, і от що буде у випадку критичного їх збігу - такий варіант розповідає нам пан Воннеґут. Адже людина - це лише тварина, хоч і з аномально продуктивним мозком, та все ж яка успішність важливіша - соціальна чи біологічна? Автор описує майбутнє людства як випадковий збіг подій, від мутації внаслідок атомного бомбардування до глобальної екологічної кризи, показуючи ефемерність звичного нам устрою (цінності грошей, влади) та одночасно важливість єдиного - здатності передати свій генетичний матеріал майбутнім поколінням. Адже невже так важливо, чи створила людина щось важливе - музичний твір, диво архітектури або нову модель літака - світ настільки ефемерний та нестійкий, що це може надо швидко втратити сенс. Єдиний шлях залишити слід на Землі - у генах майбутніх поколінь
  •  
    Галапагос
    Перше моє знайомство з творчістю автора (це був твір ,,Колиска для кішки,,) виявилося невдалим. Але якось на трапила на його ,,Бойня номер п'ять,, , і все в мені перевернулося після прочитання. Тому і від даної книги очікувала чогось подібного, але даний роман знову став для мене розчаруванням, і це ще легко сказано.
    Сюжет якийсь дуже химерний. Маємо привида, який ось уже мільйон років спостерігає за тим, як усе людство внаслідок військових дій та екологічних катастроф вимерло. Лишилася лише жменька людей, що зуміли вижити на віддаленому острові і з тисячоліттями еволюціонували в щось типу морських котиків!!! І ось цих людей, а також їхні історії та причини, що спонукали останніх опинитися тут, автор змальовує з такими деталями, що місцями стає занудно. Все ніби написано з гумором, і абсурдність сюжету є теж своєрідною фішкою Воннегута, та й питання, що піднімаються в книзі є досить актуальними, як на сьогодення (це світові війни, екологічні лиха, і великий людський мозок, який спричиняє не лише до вдосконалення, але й до руйнування досягненого), але мене не зачепило.
  •  
    Ґалапаґос
    Ця книга стала першою у моєму знайомстві з Куртом Воннеґутом. Сказати що я був вражений - не сказати нічого: книга перевернула моє уявлення про наукову фантастику. Отже вона може бути не лише така, як у Лема, Азімова або Веллса, а і ось така... Сповнена чорного гумору, сатири, постмодерної еклектики - усього того, за що читачі люблять Воннеґута.

    Не можна нічого не сказати про дизайн книги: він просто чудовий! Неймовірна обкладинка одразу "продала" книгу для мене. Також кілька ілюстрацій є всередині книги. Також візуально виділені певні слова у тексті (почитаєте - дізнаєтеся які), що також є елементом нарративу. Усі ці елементи дизайну утворюють неймовірне поєднання. Можливо, це найліпший та найдоречніший книжковий дизайн, що я коли-небудь бачив.

    Загалом ця книга стане окрасою вашої книжкової полиці - на ній зупиниться як погляд книголюба-експерта, що оцінить витончений смак у літературі, так і звичайного обивателя, чий погляд зачепить екстравагантний та яскравий дизайн обкладинки книги.
  •  
    Чудернацька антиутопоія
    Це щось інше. Ґалапаґос стала для мене першою книгою від Курта Воннеґута і вона однозначно виділяється з поміж прочитаного мною до. Цікавий стиль написання, де автор перестрибує в подіях та в описі персонажів. Проста мова, що читається легко та має досить філософський підтекст та сарказм. Чудернацьке почуття чорного гумору, сатира мені дуже близьке. Особливо сподобалось, як він виділяє персонажів, котрі помруть до заходу сонця зірочкою* Абсурдність дій людства по відношенню до всього. Думки та дії, котрі руйнують все навколо. Автор розповість свою версію через мільйон та п'ять років, що нас чекатиме.
    Однозначно прочитаю ще щось з його творчості, але вже більш рекомендоване іншими читачами, до прикладу Бойня номер п'ять, але прийдеться шукати в букиністиці. Ґалапаґос для мене книга, котра стала цікавою, але без ефекту захоплення.
    Хочу відзначити якість книги, у котрої приємні щільні листи, чудова верстка та оформлення книги. Серія книг Курта Воннегута буде чудово виглядати разом на книжковій полиці. Вже хочу її поповнити!
  •  
    Ґалапаґос
    Если вы все еще не знакомы с Воннегутом и Видавництвом 21 - эта книга не то, с чего стоит начать, но начать нужно абсолютно обязательно.
    Немного об издании - твердая обложка с очень классным оформлением снаружи и внутри - это однозначные плюсы этой книги, бонусом здесь приятный, но немного растянутый шрифт и плотная, но неприятная шершавая газетная бумага. Однако же, за такие деньги и такое оформление грех жаловаться. Большим плюсом идет хороший перевод, что бывает не всегда с украиноязычными книгами, но конкретно это издательство никогда такими огрехами не страдает и переводы делает прекрасно - а это 90% успеха.
    Далее сама книга и Воннегут. Здесь все неоднозначно и прекрасно одновременно. Для начала стоит понимать, что Воннегута сложно назвать массовым писателем - его фирменное нелинейное построение сюжета с включением абсурдных вставок может выбить из колеи, если с нелинейностью и умелым абсурдом вы не знакомы. Более того, у самого Воннегута есть более доступная и понятная такому "среднему" читателю "Бойня номер 5" - знакомиться с Воннегутом стоит с нее. Если уж "Бойня" вам понравиться, вы скорее всего сразу станете адептом клуба любителей Воннегута и по достоинству оцените эту книгу.
    Здесь сплетается абсурд и реализм, юмор и драма, фантастика, антиутопия, триллер, комедия - и все это настолько выверено, уместно и хорошо написано, что чтением по-настоящему наслаждаешься.
    Однако, тут важно оговориться, что если вы не понимаете и не принимаете модернистскую, постмодернистскую, абсурдную и подобные виды литературы, - не стоит браться за эту книгу. Это не простая линейная история, с понятным сюжетом и героями - это скорее игра с установками и ценностями читателя, выход за рамки привычного, издевка над современным автору миром.
    И это прекрасно, хочу Вам сказать, для читателя искушенного - это чтение, которое приносит большое удовольствие.
  •  
    Годі морочити собі голову
    Через мільйон років на Галапагосі ніхто й не згадає про переваги “великого мозку”, бо людства як такого вже давно не буде. Та чи настільки ці переваги взагалі потрібні зараз або будь-коли, чи не створюють вони більше проблем, ніж їх вирішують? Дещо схоже питання — чи є наш розум вершиною розвитку — розглядає Пітера Воттс у своїй книжці “Blindsight”, й хоч вона теж написана в жанрі наукової фантастики, спільного між ними більше нічого немає. Тема загалом складна, цікава та, мабуть, завжди буде актуальною.

    В цьому романі Курт Воннеґут у властивій йому сатиричній манері розповідає про людей, що випадково мають стати прабатьками нового виду. Ми знайомимося з ними в останній їх день серед “цивілізованого” світу, але ще будемо пробиратись через сторінки і сторінки флешбеків про події, що привели їх до цієї історичної для нашої цивілізації дати, в який вони візьмуть курс на архіпелаг. Це радше книга про історію, а не про героїв, й ця історія мені не прям щоб зайшла.

    До стилю автора ще треба призвичаїтися, чого може й не вийти протягом всього роману, але я добряче посміявся, тому мені загалом сподобалося. Однак буквально все було таким дивним, що брови тільки й встигали міняти позицію: здивування, спантеличення, концентрація і так далі. Це непогана книга, і я ще повернусь до Воннеґута (у якого інші роботи оцінені вище, тому сподіваюсь на краще), але читати її важче, ніж може здатись на перший погляд. Лиш слово “дивна” стійко викарбувалось у свідомості, тому важко розписати про неї багато.
 
Характеристики Ґалапаґос
Автор
Курт Воннегут
Издательство
Видавництво 21
Язык
Украинский
Год издания
2016
Год первого издания
1985
Переводчик
Вадим Хазин
Количество страниц
224
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
150х205 мм
Переплет
Твердый
Бумага
Офсетная
Тираж
2000
ISBN
978-617-614-159-4
Вес
340 гр.
Тип
Бумажная
Литература стран мира
Литература США и Канады
Литература по периодам
Современная литература
 

Об авторе Ґалапаґос