Это произведение Дэниэла Киза меня впечатлило. Есть книги, которые очень быстро забываются после прочтения и таких большинство, но есть и те, о которых продолжаешь думать и анализировать судьбы героев еще долго. Роман «Цветы для Элджернона» является для меня именно таким. Книга вызвала у меня немало самых разных эмоций. Было очень сложно читать первые главы, и в основном это связано с тем, что повествование ведется от лица главного героя, который отличается от других людей. Он не может правильно говорить, писать и даже толком формулировать свои мысли, но при этом он никогда не причинит другому человеку зла, как это делают ему на протяжении всей его жизни. Пока главный герой находился в своем обычном состоянии, книга читалась с трудом, но после эксперимента, после которого он на глазах стал меняться, история заиграла совершенно новыми красками. Во-первых, Элджернон смог трезво посмотреть на жизнь, оценить окружающих себя людей и самого себя. Во-вторых, он смог хоть недолго, но насладиться полноценной жизнью, реализовать себя в профессиональной сфере и даже влюбиться. Эта книга интересна и многогранна. Она нелегкая, но вместе с тем дает немало тем для размышлений. Автор показывает, каким жестоким может быть мир к тем, кто слабее других. Жизнь человека, его успехи напрямую зависят от его характера и способностей. Порою смелые научные эксперименты могут давать новые жизни, а порой губить тех, кто уже живет в этом мире. Книгу однозначно советую прочитать, так как она уже давно стала классикой.

Ця історія про одного з тих людей, яких ми намагаємося не помічати, про яких ми звикли не думати і, в ідеалі, не знати. Ні, нам не неприємно, не гидко, ми не злі. Бо найчастіше, ми, відверто кажучи, просто не знаємо як себе вести. Це як екзотичний фрукт або диковинна страва в ресторані - і ти розгублено хапаєш усі підряд столові прибори - як це їсти, з чим це їсти? Так і книга. Мене вона загнала в глухий кут, розповівши те, чого вже не забудеш. Те, що незворотньо впливає на тебе. І воно назавжди залишається всередині. Стає частиною тебе. ⠀ У нас в руках щоденник головного героя. Ніяких художніх прийомчиків. Все максимально наближене до правди. Чарлі Гордон – хлопчик-чоловік, людина з вадами розумового розвитку, який в ході експерименту стає... генієм. А ще є мишеня Елджернон, що проходить ті ж етапи, що і наш герой. Тільки ось регресія у Елджернона починається раніше... ⠀ Книга дуже важка в емоційному плані. Вона зачіпає дуже багато соціальних проблем: відносини дітей і батьків, ставлення суспільства до таких як Чарлі, поняття щастя, самотності, внутрішньої гармонії, людяності... Питання! Питання! Питання! Набуття розуму - запорука щастя? Панацея від самотності? Яка ж відповідь? ⠀ Кінцівка просто вбиває. Залишає гіркоту. Залишає головному героєві душевну травму. І читачеві. Автор – відмінний психолог, просто майстер! Браво! ⠀ Це книга - ключ. Вона стовідсотково відкриє в тобі нові двері. Її вже не закрити. Іди вперед, подивися, що за нею. Питання! Питання! Питання! Що відчував Чарлі, втрачаючи свій розум день за днем? Що він відчував, втрачаючи себе нового і повертаючись до себе, себе справжнього? Які ж відповіді? ⠀ Однозначно 10/10. ⠀