Дуже чудова книжка , читав безперервно! Чудово прописані персонажі, і гарна сцена минувщини, з історичними діячами і віяння тогочасної епохи. Рекомендую ознайомитись.

Одна з найкращих книг українських авторів, що я читала. Книга змушує замислитись над багатьма речами в житті: психологія служіння та обожнювання, як одні й ті самі події сприймають дві героїні книги, чи можна когось перевиховати та що повинно відбутися, щоб нарешті вийти з вакууму своїх ілюзій. Одну зірочку зняла за те, що книга читалась складно (може тому, що багато слів та виразів, притаманних окремому регіону).

Це перша книга Софії Андрухович, що втрапила в мої руки, і, власне, в мене не було жодних очікувань, тому що я нічого не знала про стиль авторки. На початку книга здалась трохи нудною, але тільки через те, що я не люблю детальні описи і перерахування всіх страв на столі. Але далі ставало цікавіше. Оповідь ведеться від імені Стефи, яка служить родині Аделі, з якою вони разом виросли. Ми бачимо світ книги через очі Стефи, точки зору інших героїв не надаються, що автоматично робить Стефу ненадійним наратором. З розповіді Стефи я все думала, що вона жертва обставин і змушує себе жити в токсичному середовищі тільки тому, що не здатна жити інакше. І я думала, що роман Андрухович саме про це, токсичні стосунки. Але сталося не так, як гадалося. Це була усього лише ілюзія. Роман мені сподобався, однозначно рекомендую його до прочитання. Але все ж місцями було трохи нудно. Дуже сподобалася мова в романі, галицькі діалектизми занурюють в атмосферу Станіславова 1900 року. Ну а в кінці коло замикається і читача очікує твіст (принаймні для мене це точно був твіст).