От издателя:

Колись Завойкові ставили пам'ятники... Як ось цей у Влацивостоці, що стояв тут у 1908-30 рр. Натхненний адмірал з п'єдесталу окидає поглядом величну панораму міста на берегах Золотого Рогу й наче промовляє до всіх завжди сущих: «Я не останній за славою адмірал Тихого океану». 1930 року Тихоокеанського фпоту ще не було, й чиясь компартійна голова чванькувато розважила: «Флоту нема, а невмирущий Сергій Лазо є», й червоному партизанові Приамур'я допомогли через 15 років посісти чужий п'єдестал. Лазо там стоїть і нині (кажуть, йому незручно), а Василь Завойко з канівської Прохорівки - зручним фокусом на вдалій світлині й у книжці, яку радимо прочитати.