Ядро, основна думка твору зообразити світ де людина не думає, де мораль у всіх однакова, де є тільки одна з мільйона різних філософій і думок істина, а все інше сміття, збудник меланхолії.Світ де немає ані майбутнього ані минулого,де стирається лінія між людиною та рослиною, просто щось неживе стало антропоморфним, де солодка правда краща ніж гірка брехня, де індивідуальність кожної особистості шкодить загальній концепції життя. Твір Рея Бредбері показуй набезпеку цифровізацій та технологій. Людина не може стояти на місці, технології та прогрес це результати еволюції, це невідворотній процес, але серед цього всього, людина має залишатися людиною, а не аморфною істотою без своїх власниї думок і принципів. З ростом технологій, також має рости людська душа та особистість, без цього неможливе справжнжє життя, тільки безглузде існування, ніби космічний пил який чекай поки його спалить час.

Класика жанру. В цій книзі розповідається про майбутні часи коли книги поза законом. Думаю кожен, так чи інакше, чув про цю книгу і знає, приблизно, сюжет, і не дарма, в ній підіймаються досить актуальні на сьогоднішній день теми. Книга провокує (в хорошому сенсі) на роздуми. Також цікаво було почитати пророкування в плані технологій і хм-м-м схожість є... З мінусів деяка наївність твору і прямий посил. І ще можу сказати, що стиль автора не усім може зайти. Мені не дуже зайшов, бо через деякі метафори не одразу можна й здогадатися що під цим мав га увазі автор. Приклад (не спойлерний — це початок твору): «В кулаках — мідний наконечник бранспойта; величезний пітон випльовує отруйний гас...» Не одразу можна зрозуміти... Ах, тіки зараз зрозумів — це порівняння, і мінус цей просто висмоктаний із пальця, як-то кажуть. Хоча місце йому має бути. Тому... Як на мене, книга варта прочитання і хоч бува вона є дещо наївною, але це не обезцінює її змісту (хоча це залежить від очікувань). Можу рекомендувати.

Ну что могу сказать, давненько имела эту книгу в планах, но все никак не решалась прочитать. Страшновато было. И действительно, она меня напугала, похлеще любой книги ужасов. По сюжету: люди разучились думать, окружив себя огромными экранами телевидения, считают себя истинно счастливыми. Все чувства притупились и отошли на задний план, нет ни любви, ни сострадания. Муж и жена живут как соседи, а в случае смерти одного, просто находят другого, без эмоций и сожалений. Детей рождают лишь только для продолжения рода человеческого и то не все, лишь единицы женщин видят в этом смысл. Книги не читают, они запрещены как великое зло, вносящее в головы людей сомнения и "глупые" мысли. Тех, что ещё помнят прошлую жизнь и не утратили разум, преследуют, убивают, садят в тюрьму, а их сокровища, книги - сжигают. Для этого существуют пожарные, чтобы превратить ваш дом в пепелище, если вы будете иметь неосторожность выдать себя. Читала и порой волосы дыбом становились. Страшно представить, что мы к тому и идём. С каждым годом % читающих людей все меньше и меньше, телевидение все больше отнимает нашего времени, интернет порабощает. Зачем читать, ведь можно глянуть экранизацию. Газеты? Пфффф, мы глянем новости. И даже школьников постепенно начинают переводить с книг на электронику. Зачем тягать тяжёлые рюкзаки с печатной макулатурой, можно взять один планшет, с тем же содержимым. Зачем идти в библиотеку, при подготовке доклада, реферата, не важно - есть Википедия. Конечно это все хорошо, упрощает жизнь, верно? Конечно верно. Но, если задуматься на минутку, не страшно ли, что человек в скором времени настолько упростит себе жизнь, что попросту разленится думать?