Ганс Крістіан Андерсен асоціюється у мене з казками та різдвом. Незважаючи на те, що в автора багато казок не пов'язаних із зимою, святами та різдвом, Андерсен для мене - це завжди насамперед "Снігова Королева". Ось і це невелике оповідання відноситься до святкових. Назвати його казкою я, напевно, все-таки не наважусь. Розповідь, коротка і болісно трагічна. Головна героїня - дівчинка, ангелоподібне біляве створіння. Мені здалося їй близько десяти. Дівчинку читач застає на вулиці дуже пізно ввечері перед Різдвом. Дівчинка продає сірники. Цього дня вона зовсім нічого не продала і боїться йти додому, боїться батька. Андерсен у тексті прямо не вказує на те, що, крім батька, у дитини більше нікого немає. Але, судячи з того, що дівчинка взута в дерев'яні черевики матері, швидше за все, тієї вже немає в живих. Один з черевиків дівчинка втрачає, бо вони надто їй великі. Вулиці міста ж наповнені світлом та святом. І ось ця дитина, боса і втомлена блукати, знаходить більш менш захищений від вітру куточок біля стіни якогось чужого будинку і сідає там передихнути. Дитині дуже холодно, вона мріє про те, щоб зігрітися. будинок її - бідне неопалюване горище, але навіть у такому їй би явно було тепліше, ніж на передріздвяній вулиці. Проте вона не повертається. Довго думає про те, що сірники - це товар, який їй ще потрібно продавати, може бути не сьогодні, але в майбутньому ... Однак дитина вже не думає про майбутнє, воно ніби зовсім відсутнє в її уявленні життя ... і нарешті вона вирішує запалити один сірник, щоб відігріти свої замерзлі руки про вогонь. Звичайно дівчинка розуміє, що швидкоплинного горіння сірника не вистачить на те, щоб зігрітися, але її хочеться ще хоч трохи тепла. Від цього "хоч трохи" відчуття безвиході все наростає. І раптом дитина у світінні цього сірника на стіні будинку, до якого дівчинка притулилася, бачить якісь образи. Вони явно приємні, казкові. Щоб розглянути бачення, дівчинка починає запалювати сірники один за одним. Один за одним приходять образи. У кожному їх - уявлення про щастя. Перший сірник – велика жарка піч, другий сірник – великий ароматний різдвяний гусак, третій – красива різдвяна ялинка вся у свічках та іграшках. І нарешті четвертий сірник - бабуся, ласкава добра, здається, єдина людина у світі, яка любила дівчинку. Знову в тексті немає прямої вказівки на те, що бабуся дівчинки покійна, проте це відчувається абсолютно точно. А головне, це абсолютно точно знає та відчуває сама дівчинка. Тут немає дитячого уявлення про смерть, про те, що близька людина просто кудись поїхала надовго, є повне усвідомлення смерті, припинення фізичного існування і найгірше - бажання смерті. Дівчинка, розмовляючи з бабусею, просить її взяти до себе. Яким же нестерпним має бути життя дитини, щоб вона хотіла померти?