Роман складається з двох сюжетних ліній: події минулого - під час війни 1916 рік, і теперішній час - 2006 рік. Все починається якраз із 1916 року у маленькій французькій провінції, коли німці розпочали окупацію сіл. Головна героїня Софі дивиться на свій портрет, написаний її чоловіком-художником. Вона розуміє, що більше не є тією ж дівчиною, що зображена на портреті. Софі згадує їхнє знайомство. Неймовірно цікаво та водночас приємно читати їхню історію кохання, все настільки романтично...Зараз її чоловік, так само, як й чоловік її сестри, на війні. З кожним разом дивують мужність та відвага цієї жінки, а також її вчинки. У центрі уваги другої сюжетної лінії - молода жінка Лів, яка втратила свого чоловіка. Під час медового місяця він купив їй картину, яка після його смерті стала для Лів ще ціннішою. Що поєднює цих двох жінок? Якою буде доля Софі, та як вона вплине на долю Лів? За тим, як динамічно розгортається сюжет справді цікаво спостерігати. Роман не схожий на всі типові книги про кохання.

Одно из самых сильных, если не сказать самое лучше произведение у Джоджо Мойес на данный момент. Эта история, в которой мастерски переплетается прошлое и настоящее. В аннотации к книге нам рассказывают лишь о истории Лив, но, на мой взгляд, главной героиней здесь является не Лив, а Софи, история которой разворачивается не в наши дни, а во время войны. Софи вынуждена мириться с голодом, с тем, что немцы живут в её доме и унижают её соотечественников и даже с тем, что её саму пытаются сломить, но надежда вновь увидеть мужа, который ушел на войну помогает ей выстоять перед всеми испытаниями. История Лив разворачивается в современном мире. Здесь уже нет такого надрыва и драматизма, как в первой части романа, рассказывающей о жизни Софи, но Лив также пришлось несладко и новая встреча с мужчиной несет ей не только надежду, но и свою порцию проблем, так как судьба хочет отнять у неё самое дорогое - подарок мужа, память о самых прекрасных днях, проведенных с любимым. Этот роман получился невероятно эмоциональным, трогательным и динамичным. История разворачивается в двух временных отрезках, но вместе с тем они связаны и гармонично друг друга дополняют. Мне намного больше понравилась история Софи, а финальная сцена с её участием и вовсе трогает до слез. Роман очень хороший, советую прочитать.

Той випадок, коли анотація вводить в оману. Ти очікуєш на сумну історію про жінку, чоловік якої загинув, лишивши єдину пам'ять по собі - картину. І якби мені хтось сказав, що доведеться читати про окуповане німцями французьке містечко часів Першої Світової війни, я б точно цю книгу не обрала. Та саме події 100-річної давнини знайшли більший відгук в моїй душі, ніж події сучасності. Головних героїнь у книзі дві: Софі, чоловік якої вирушив на війну, а вона змушена готувати їжу для окупантів, і Олівія - жінка, яка мала лише чотири щасливих роки шлюбу. Обидві мужні й самодостатні, такими їх зробило життя. Одразу дві війни розділяють героїнь. Звісно, перетнутися в реальному житті вони не мали жодної змоги, та долі їх все ж переплелися. І вирішальну роль зіграла в цьому картина... Загалом, роман трохи нерівний. За долею Софі Лефевр в окупації 1917 року спостерігаєш із більшим зацікавленням, ніж за сучасними судовими перипетіями Лів Голстон. Письменниця звертається до таких спірних тем, як людяність завойовників і проблема повернення викрадених ними творів мистецтва. Її авторське мовлення цікаве й живе, роман читається швидко й легко. Раджу всім, хто полюбляє трохи сумні щемливі історії з хорошою кінцівкою.