Якщо внести цю трилогію в шкільну програму, то діти будуть приходити на уроки української літератури щасливими... Та й дорослим не завадило б її прочитати. Уже другу книжку я дивуюсь наскільки ж тут усе гармонійно, починаючи з діалогів закінчуючи влаштуванням цього світу. Звичайно, певні моменти з розмов журиків під час підготовки нової стінгазети можуть здатися дещо штучними й викликати кривеньку посмішку типу "От автор і проколовся!" (хоча ще хтозна, може це просто ви повелися на чергову маніпуляцію пана Володимира ;). До речі, десь читала відгук, в якому йшлося про певні посилання на скандинавську міфологію та біблійні тексти, чому я немало здивувалася бо, по-перше, не помітила їх, по-друге, цим відкрила для себе ще один рівень шикарності цього твору, хоча Я й без цього була в захваті. Може під час другого більш уважного прочитання я помічу всі ці пасхалки та поки я просто насолоджуюсь текстом. Хто в другій частині чекав більше екшену й драйву - починайте ще, тому що тут він був, звичайно, але не в тому сенсі, на який ви очікуєте. Тут небезпека підступає наче холод, тобто ти відчуваєш як поколює шкіра, але ти ще не замерз остаточно, точно так відбувається і в книжці в тебе йдуть мурашки від передчуття чогось страшного, але головна битва ще попереду. Друга частина вийшла трішки більшою, ніж перша, однак я чекаю, щоб третя частина була най-найбільшою. Головним чином для того, щоб пояснити всі сюжетні твісти, а також тому що мені всього буде мало))))

Якщо після прочитання першої частини я була ще не до кінця впевнена в авторові й купила наступну частину хоч і з охотою, але з такою ж пересторогою (страх, що хороша історія буде нещадно злита, ще ніхто не скасував), то після прочитання другої частини я вже просто готова сліпо йти за паном Володимиром туди, куди він мене поведе, повністю ввіряючи свої думки й враження йому в руки... Справді рідко зустрічаєш письменників такого масштабу, а коли й зустрів, то вже ніколи не "відстанеш" від них, тому вашій увазі тут представлено буквально відкриття року для особисто для мене й справжнє одкровення для української літератури в цілому! Навіть словами не передати той драйв, який отримуєш від розуміння того наскільки грамотно автор розставив над читачами свої "пастки", а ти ще й отримуєш задоволення від того, що в них потрапляєш. А ще подобається як в історії, що позиціонує себе як підліткове фентезі (страшне словосполучення для поціновувачів всього "серйозного"), знаходиться місце для речей настільки важливих для розуміння... Наприклад, на клішовано-одвічне питання всіх часів і жанрів "Ти йому довіряєш?" головна героїня роздумує таким чином: Це в дитячому садку на виставі тобі показують сірого вовка і ти точно знаєш: він страшний, і поросяток з’їв, і взагалі негативний персонаж, жодної йому пощади... А у житті... ‹…› Марта пригадала, як Чепурун запитував сьогодні в маршрутці: «Ти віриш йому?» – і позаздрила: мені б таке простосердя! ‹…› Але питання в іншому: чи готова я ризикнути і скористатися його допомогою – навіть якщо виявиться, що ціна цієї допомоги надто висока. Де взагалі та межа, яка відділяє «надто» від «не надто»? Де риска, за якою ти вже не просто використовуєш якусь мутну особу в ім’я достойної мети, але – допомагаєш цій особі, а значить – коїш паскудства і зраджуєш своїх? І це лише невеличкі абзаци-роздуми автора на морально-етичні питання (до речі, чудовий приклад того як можна донести якусь істину не розписуючи її на 5 сторінок з обов'язковим описом дуба на фоні! - це просто до того, що я обожнюю сучасну літературу), а чого варті майстерні алюзії на сучасну російсько-українську війну! Бачить Бог колись саме по його трилогії діткам в школі будуть пояснювати основний хід подій. Не провисає й стиль автора, він до кінця розуміє кожного свого персонажа і точно знає де зараз його місце. Так, наприклад, у нас є пані Форніц, яка полюбляє ставити вистави й коли вона заміняє когось із вчителів ми можемо прочитати наступне: "То ж, їх клас знову потрапив у міцні драматургічні обійми Форніц" і т. д. Тобто з усіма письменницькими реквізитами у пана Володимира також усе в порядку. Ой, не знаю чи вийшло у мене закохати вас у цей твір, але те, що я в нього вже закохана ви й самі бачите...

«Дитя песиголовців» - це друга частина з циклу «Сезон Кіноварі» від українського письменника Володимира Арєнєва. У першій частині ми знайомилися з нашою головною героїнею – дівчинкою Мартою, яку позаочі однолітки називають Відьмою. У неї купа своїх проблем: вона амбітна дівчина, яка мріє вирватися з рідного містечка на навчання, але не має на це грошей, її батько, який повернувся з війни став зовсім іншою людиною, а з мачухою стосунки доволі прохолодні. Аби все таки переїхати, Марта та її друзі шукають драконові кістки – рідкісний та небезпечний артефакт. У цій частині все набагато таємніше та страшніше – назріває справжнісінька війна з Чужими. Але хто вони такі? І чи є серед Мартиних знайомих ті самі песиголовці…? Ох, і цікава ця книга! Особливо те, як веде оповідь письменник – він одразу, без роз’яснень занурює тебе в цей світ, який кардинально відрізняється він нашого. Тут немає альтернативного світу та реального, альтернативний світ – він і є реальним. Через це іноді складно сприймати все, що відбувається, але книга примагнічує до себе атмосферою.