До збірки «Діти трепети» (1991 рік) ввійшли вірші, писані переважно в період піднесення національно-демократичного руху, коли складалися передумови для здобуття Незалежності України.
У цій, четвертій у творчому доробку збірці Василя Герасим’юка — передчуття історичного зламу та довгоочікуваної незалежності України, однак ця поезія позбавлена пафосу. Натомість її центром є життєдайна сила гір та гуцульська емоція, за допомогою яких Герасим’юк перетворює великі брили проблем на менші й зрозуміліші речі — через побутову деталь показує цілу трагедію. Таким чином масштаб не змінюється, але біль стає ближчим.
Загалом у цих віршах відбилася атмосфера тривог, надій і жадань не могла не відбитися на поетових настроях і рефлексіях.
У світі Герасим’юкової поезії поєднані карпатська міфологія з християнською системою поглядів та вірувань, складна метафоричність і пронизлива лірика.