Ця книга сюжетна, але після її прочитання лишається пам’ять не про описані події і факти, а про пережиті під час прочитання емоції і почуття. Залишається післясмак яблучного повидла і легкого смутку. Ця книга про те, наскільки самотньою є людина у сучасному світі. Про те, скільки болю й розпачу ховається навіть за дорогим і гарним фасадом. Про те, скільки людей навколо нас живе з діркою в області серця, а ми навіть не спроможні побачити це й бодай чимось зарадити. Це книга про розпач і смуток, про любов і надію, про мовчання, яке іноді красномовніше за тисячу слів. Про те, що іноді сукупність дірок може лікуватися й самовідновлюватися, бо навіть скалічені душі разом - сила. У цій книзі органічно поєднані людина незвичної професії і поет, вірші якого є невіддільною частиною історії. Це вірші іншого автора, але розміщені з його дозволу, й про це теж є окрема історія, яку Ольга Деркачева розповіла на презентації. Ця книга має неочікуваний фінал. Йдучи за емоціями героїв, ти настільки захоплюєшся ними, що фінал заскочує тебе і викликає не менше роздумів, ніж все прочитане до нього. Цю книгу неможливо читати в метро. Принаймні таким надміру емоційним читачам, як я, бо несила приховати сльози й можна проїхати потрібну зупинку. Ця книга - «Дім Терези» Ольги Деркачової – яку читають і радять до прочитання друзям.