У книжці «Дерево листів» нас підстерігає дивовижний світ. Він пластичний, текучий і майже невловимий, як і сама поезія, яку пояснити неможливо, хіба що спробувати ходити за авторкою її шляхами й довіритись їй сповна.

Поетка чесна із собою та своїм уявним співрозмовником-адресатом. І хоча коло тих адресатів чітко окреслене родинними та дружніми зв’язками, а географія, навпаки, шириться від Європи до Америки, загальна тональність листів із нашаруванням поетичного тиньку, що зцементовує поетичну форму мовленнєвою дією, належить до внутрішньої дії спостережень і висновків. Дія — у повторенні, шлях — у наближенні. Шлях — вертикальний від неба до землі та навпаки, а горизонтальний — вихід і повернення до «семиярусного саду». Ця амплітуда поетичних коливань і належить до невловимих переходів та перетворень як основи поетики Оксани Лебедівни.