Більшість людей не живе, а біжить наввипередки. Вони прагнуть досягти якоїсь окремої мети - десь далеко на обрії, і під час цієї гонити починають задихатися все більше і більше, настільки, що перестають звертати увагу на чарівну, сповнену гармонії місцевість, по якій мчаться. А потім несподівано довідуються, що вони вже старі, виснажені і що їм уже байдуже, чи досягнуть вони мети чи ні. © Джин Вебстер "Довгоногий дядечко" Яких істин нас може навчити проста і невибаглива, здавалося б, книжечка!.. Відверто кажучи, я завжди недолюблювала епістолярні твори. Але "Довгоногий дядечко" вкотре переконав мене, що важлива не форма, а зміст. Коротенькі листі Джуді Аббот до свого опікуна містять скільки філософських роздумів і життєвої правди, що просто язик не повертається назвати цю книжку дитячою (а вона таки частенько втрапляє в цю категорію). Ні, це не значить, що її не можна читати дітям - ні! (хоча вона радше молодіжна, ніж дитяча) - але це означає, що її особливо важливо прочитати дорослим, які забули вже прості істини і радощі життя. Також мені сподобалися ілюстрації у книзі. Простенькі картинки - авторські, наскільки я розумію - дивовижно точно передають суть написаного. На жаль, мені здавалося, що книга Джин Вебстер не є аж надто популярною у нашому середовищі, тому якщо ви випадково натрапили на неї, не сумнівайтесь - ви знайшли скарб!