Цю книгу я збирався купити давно і чекав на неї із внутрішнім трепетом. Знов-таки приклад того, коли минувшину буває важко відділити од нашого теперішнього життя. Анексія Криму Росією привернула увагу багатьох українців до тяжкої долі кримськотатарського народу, спонукала переглянути ставлення до його нагальних потреб і цілей. У такому контексті вкрай важливо переосмислити непросту історію наших відносин, адже донедавна вони, не без допомоги з боку північного сусіда, уявлялися українцями дуже однобічно та спрощено. У масовій свідомості міцно вкорінився навіяний думами образ "поганого татарина-людолова", дикуна й ворога. Тим часом взаємини козацької України із Кримським ханатом були багатоаспектними, напрочуд складними і мінливими. Без допомоги кримців не виникла би держава Богдана Хмельницького, не було б Конотопської перемоги, не діяв би так активно емігрантський уряд Пилипа Орлика. Звісно, зі сказаного не випливає, що треба впадати в іншу крайність і подавати українсько-кримські стосунки як винятково "братні", дружні та безхмарні, проте настав час ламати давні упередження й торувати дорогу до об'єктивного вивчення проблеми фаховими науковцями. Сподіваюся, праця Тараса Чухліба стане важливим кроком на цьому довгому й тернистому шляху. Чи виправдала книга мої очікування? Важко сказати однозначно. Почну з того, що в ній є хорошого. По-перше, це сама спроба по-новому проставити акценти, привернути увагу до маловідомих серед загалу епізодів українсько-кримського партнерства. По-друге, відчутне чудове знання автором джерел з історії козацької доби: вони рясно цитуються в основному тексті, а наприкінці книги вміщено добірку документів: листи, міжнародні угоди тощо. Читати їх дуже цікаво - одразу занурюєшся в атмосферу далекого минулого. Нарешті, приємно потішила прегарна кольорова вклейка - давні гравюри із зображеннями кримських татар. Тепер про те, чим книга розчарувала, або точніше чого мені в ній забракло. А забракло мені, хоч як дивно, власне татар (згадана вклейка тут радше виняток). Книгу писав знавець історії козацтва, і це дуже відчутно, бо написано її з позиції козаків і гетьманів, такої паритетності, як на обкладинці, в тексті немає. Взагалі оминається дражливе питання ясиру, татарської неволі. Дуже слабеньким вийшов розділ про Богдана Хмельницького та Іслам-Гірея ІІІ, хоча було би цікаво дізнатися, як пан Чухліб пояснює деякі суперечливі вчинки кримського хана. Натомість великий розділ присвячено докладному описові зовнішньополітичного становища України, забагато уваги приділено таким другорядним з огляду на тему дослідження питанням, як титулатура Юрія Хмельницького. Загалом склалося враження, що книга дуже виграла б, якби пан Чухліб взяв у співавтори якогось знаного тюрколога, приміром Олександра Галенка. А так вийшла чергова з багатьох праць, присвячених історії козацького Гетьманату, цього разу його стосункам із Кримом. І все-таки до самої спроби по-новому висвітлити українсько-кримські відносини ставлюся позитивно, а заповнити залишені прогалини - це вже завдання наступних досліджень.