Війна… Найжорстокіша, найнесправедливіша потвора, що приплазувала на наші свободолюбні українські землі чотири роки тому… А відважні та сміливі Герої стали на захист своєї волі, своєї країни, своєї сім’ї. Величезна трагедія України в тому, що тисячі мужніх захисників ніколи вже не вернуть з поля битви, десятки тисяч поранені… Щодня, щохвилини, щосекунди українці стежать за військовими подіями на Сході, але жодна новина не дає нам змоги відчути все те, що відчувають найкращі з найкращих там, на війні... Проте неперевершений Василь Шкляр у цій книзі надає нам можливість не лише у своїх думках бути поруч з нашими воїнами, а й уявляти себе одним із них. Читати важко, тому що дуже боляче, однак є життєва необхідність в таких книгах, завдяки яким кожному читачеві має прийти розуміння того, якою є жертва бійців, що здобувають мир і злагоду Україні, прокладають шлях до правди і справедливості, дарують дітям – своїм і чужим – образ вільної країни, де нарешті українець стане справжнім хазяїном своєї землі. "Коли хтось із наших гине, я вже не відчуваю болю, а про сльози годі й говорити. У мене тільки щось відвалюється всередині, відколюється, як камінець, і з кожною смертю мене стає менше. Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі. Тут є багато такого, чого без них не зробить ніхто" "Герої потрібні країні, але Герої потрібні насамперед власним родинам, бо як же зростати без таточка їхнім діткам, як жити далі коханим дружинам, і як не втратити розум від горя нещасним матерям, тим, хто втратив сина на цій клятій війні…" Найсильнішим, найпалкішим бажанням після не тільки прочитання, а й „проживання” повісті «Чорне сонце» є те, щоб якнайскоріше скінчилася війна, принісши настільки бажану перемогу, щоб більше не проливалася кров, щоб рідні дочекалися своїх Героїв, щоб настав мир і щастя в нашій Україні!

Часом під час читання та навіть перегорнувши останню сторінку книги дивуєшся - невже її писав твій улюблений автор. Судячи з напису на обкладинці саме так воно і є, але чому ж так слабенько? Адже інші книги були такими сильними і захоплюючими. Якщо говорити про "Чорне сонце" - то там того сонця одна третина книжки, а решта - твори, які були написані автором давним давно і які він вирішив "всунути" в "Чорне сонце", зробивши ставку на те, що роман нашумівший і книга буде добре продаватися. Загалом в самому романі немає нічого надзвичайного, немає жодного опису бою, жодної детальної розповіді тієї чи іншої ситуації, яка прискорює ритм серцебиття. Все якось загально і просто. Про решту книги взагалі немає, що казати - так історії непогані, але ж їх дошкільнятам читати - для них вони якраз. Не можу сказати, що шкода затраченого часу, але відверто кажучи - розчарований. Інші книги значно цікавіші - від них неможливо відірватися, наприклад, "Залишенець", "Чорний ворон", "Ключ" і т.д. Сподобалося саме виконання книги: тверда обкладинка, цупкий папір, вдалий розмір шрифту. Загалом, якщо ви захоплюєтеся українськими сучасниками - то можна прочитати.

На книгу "Чорне сонце" варто звернути увагу вже завдяки її беззаперечній документальності. Василь Шкляр ще до Євромайдану та АТО згадував в деяких власних інтерв'ю та на зустрічах з читачами про двох хлопців, що підійшовши до письменника під час одного з заходів, спантеличили його тим, що поцікавилися… де можна вмерти за Україну. Василь Шкляр переконливо відповів, що для України потрібно жити. Письменникові судилося опісля випадково перетнутися з тими хлопчаками, що вступили до лав «Азову». За основу сюжетних перипетій, з якими читач зустрінеться під час прочитання, бралися розповіді очевидців. Письменник взяв на себе непросту місію, керуючись почутим "з перших вуст", занурити читача в осмислення глибин подвигу хлопців-добровольців. Сльози на очі навертаються, коли на сторінках цієї книги читаєш про звитяжців-співвітчизників. Окремої уваги варті символіка твору та її трактування. В книзі «Чорне сонце» також подані більш ранні, необ’єднані спільною тематикою, оповідання Василя Шкляра. Досить цікаво дізнатися з яких саме творів розпочав своє сходження на вітчизняний письменницький Олімп цей класик сучасності.