Дуже розтягнуто - оце так двома словами можна описати дану книгу. Теорія авторів чому нації занепадають викладена чи не відразу в перших абзацах. Тобто головний успіх - інклюзія і правильна демократія, натомість тоталітаризм, монархія, монополія і корупція - головні вороги квітучого розвитку країни. Звичайно можна зрозуміти, чому книга отримала стільки похвальних відгуків та відзначення в рейтингах бестселлерів Wall Street Journal та New York Times. Адже тут так докладно розжована теорія розвитку країн, Наведено безліч історичних прикладів розвитку різних країн як економічно розвинених, так і далеко відсталих. І після прочитання даної книги починаєш розуміти, чому ми так довго не можемо вибратися із своїх злигоднів. Та з іншого боку книга направду важка, адже постійні повторювання своєї ідеї починає поступово муляти очі. І, як на мене, занадто багато сухих фактів, дат та цифр. Та й з часом починаєш задумуватися, чи дійсно все так просто? Чи автори намагаються підігнати історичні факти під свою теорію. Можливо було ще безліч інших факторів, які впливали на розвиток країн. Тому не все так однозначно...

Книга сучасних американських вчених "Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності" присвячена пошуку відповіді на питання чому серед всього різноманіття країн світу, серед них існує така величезна різниця між добробутом громадян. Незважаючи на те, що книга є серйозною науковою працею написана вона в цікавому науково-популярному стилі та спрямована для широкого кола читачів. Завдяки наявності в книзі значної кількості фактичної інформації її буде цікаво та корисно прочитати навіть не підготовленому читачу. В першу чергу автори ретельно досліджують наскільки географічні умови конкретної країни сприяють її економічному добробуту. Також не обійшли увагою автори питання впливу на економічний розвиток політичного режиму в середині країни. Дослідивши ці показники в історичний ретроспективі автори дійшли висновку про існування певних закономірностей економічного розвитку, ігнорування яких призводить до логічного занепаду. Звичайно висновки ґрунтуються на особистому баченні авторів, однак аналіз фактичного матеріалу виглядає об'єктивним.

Як і належить будь-якому західному нонфікшну, це не книга, а акваріум. Власне теорія авторів дуже містка і лаконічна (обсягом в пару речень), її висловлюють на початку книги й сотні разів повторюють знову і знову протягом 400+ сторінок. Найзалайканіший тут коментар (Тараса Трембича) ідеально переказав її. Отже, коли в тексті починалися роздуми авторів, я просто пропускала абзаци. Їхня думка була зрозумілою вже з першого розділу. А от що я читала, так це приклади з історії різних країн. Про переважну більшість описаних подій я не знала, отже було цікаво. Втім, і тут врешті засумнівалася в корисності книги, бо: 1. Я читала набір фактів з різних часів з різних куточків Землі. Ці факти згруповані так, аби доводити думку авторів. Вони навіть не розміщені за хронологією чи географічним принципом. Чи запам’ятаю я з цього щось корисне? Чи зможу скласти цільну картину? Почувалася, наче мені на голову висипали набір пазликів. 2. Наведені історії дуже легко викликали емоції, особливо обурення: “Як це так колоніалісти посміли експлуатувати й пригноблювати місцеве населення!? Це не чесно!”. І тут я згадала, що емоції є найважливішим засобом маніпулювання. Мене почало напружувати, що всі приклади авторів занадто чорно-білі. А потім... 3. Я помітила, що часом автори занадто спрощують ситуації, аби виставити їх еталонним прикладом своєї теорії. Зачепило мене на моменті, коли почали із захватом казати про Едісона як геніального винахідника, взагалі не згадуючи, що він був радше хорошим менеджером чужих винаходів (і знищив Теслу). Ще більше здивувала похвала войовничій політиці Наполеона Бонапарта (про лиха війни згадано побіжною фразою, а от про плюси насадженого ним порядку - кілька сторінок). Ну і тут в коментарях люди навели ще купку прикладів, коли з авторами можна посперечатися. Отже, книгу не можу ні хвалити, ні радити. На масштабне зривання покровів вона не тягне, основну її думку краще прочитати в переказі (або навіть не переказі, а просто в прямому цитуванні пари речень). Наведені приклади з історії були цікаві, та врешті я засумнівалась в їхній повноті та неупередженості. Ви дійсно можете дізнатися з цієї роботи багато нового, але не радила б сприймати все буквально і на віру.