Август Стрінберг непересічна особистість в скандинавській літературі епохи модернізму. Його роман "Червона кімната" написаний лаконічно, доволі сухою мовою, не оперує яскравою емоційністю ні щодо описів, ні емоцій та переживань героїв. Головна діюча особа-чоловік, що потрапив у середовище богемної Швеції, яка проте не має успішного фінансового становища, а змушена постійно знаходитись у пошуках заробітку. Сюжет розвивається навколо символічної Червоної кімнати- в кафе, де митці збираються вечорами і обговорюють свою роботу, їдять, п'ють та відпочивають. Як на мене, особливо яскравого сюжету, гострого розвитку подій ми не спостерігаємо. Книга доволі затягнута. Хоча якщо розглядати її з точки зору картини Швеції середини-кінця 19 ст.- вона буде дуже красномовно. Також приємно вражає стислий, чеканний стиль письменника. Ще однією особливістю твору є те, що Стрінберг, як завзятий антифемініст через діалоги і вчинки героїв недвузначно проливає світло на це питання і не може триматись від того, щоб не звернути уваги на свої ідеї і вподобання, що, іноді виглядає досить дивно. Але все ж таки книга- яскравий і заслужений представник світової класики, що має бути прочитана кожним, хто хоче зватись інтелектуалом.

Роман «Красная комната» принес Августу Стриндбергу известность и вместе с тем обрек на долгое изгнание из родной страны, так как был жестоко воспринят консерваторами. Книга поражает своим сложным, но безумно красивым языком написания. Красная комната – это место встреч молодежи. Клуб, где молодые люди обсуждают злободневные проблемы. Они способны мыслить, полны сил и энергии, и способны изменить мир к лучшему. Их настоящая жизнь только начинается, вся книга пропитана веселым беззаботным духом юности. И хотя описанные проблемы были типичны для шведского общества того времени, сами герои могли существать в любом городе любой эпохи. Все события разворачиваются на фоне чарующих пейзажей Стокгольма. Описываются забавные и смелые выходки нищих художников, которые не могут не вызвать улыбку. Им противопоставляются доведенные до гротеска образы чиновников-бюрократов и угодливых газетчиков. Роман этот во многом автобиографичен, как впрочем, и другие произведения Стридберга, так как он предпочитал писать о темах, которые ему близки, и о ситуациях, с которыми он в жизни столкнулся. Из историй своей молодости писатель создал неповторимое яркое полотно, которое до сегодняшнего дня не утратило своих красок.