Дуже-дуже-дуже здавна ходить світом казка славна, і весела, і сумна. Та не всяк її впізнає. І не всяк у дім пускає - хто забувся, хто й не знав... Важко їй, бо вже старенька: взимку студить морозенко, влітку сонечко пече. Та найбільше дошкуляє те, що діти забувають - сльози котяться з очей. Казка нам - як рідна мати, і негоже забувати про добро її, а втім, доки казка стукне в шибку і попросить хліба скибку - вам її переповім...
