На початку варто звернути увагу на сюжет: розповідь ведеться у вигляді щоденника головної героїні Наталки Верковичівни, в якому вона щиро та відверто описує свої емоції та переживання стосовно ролі та становища жінки в тогочасному надмірно патріархільному світові. Її мрії – не вийти заміж за хорошого та багатого нареченого, народити дітей та жити в достатку, а отримати освіту та працювати. Наталка згодом зустріла Василя, який розділяв її думки, але через матеріальні негаразди доля не дозволила їм бути разом, і потім дівчина через страх опинитися на вулиці вийшла заміж за старого професора, який довго залицявся до неї. Вона мріяла про літературну кар'єру, але їй це дуже тяжко давалося – помічається автобіографічність. Головну героїню дуже хвилювала проблема нерівності між чоловіком та жінкою, вона не могла збагнути: чому це взагалі відбувається у світі? Чому сталося так, що жінка вважається чимось нижчим, недостойнішим та слабшим? Вона така сама людина. Вона – особистість. Вона не повинна бути зручною для когось, виглядати так, як комусь заманеться та займатися лише «дівчачими справами». Авторка зобразила Наталку як емансиповану жінку, яка наважується йти проти системи та боротися за свої права. Вона мріє стати письменницею та, в першу чергу, вільною від правил за законів патріархального світу. Фабула твору відходить на другий план, бо в першу чергу ми занурюємося в роздуми героїні, описані в її щоденнику – там спостерігається глибокий психологізм і надмірна емоційність, вона ніби хоче закричати: «Зупиніться! Це все неправильно! Я повинна мати такі ж самі права, як і ви!» Поважати авторку повісті варто хоча б за сміливість в 19 столітті писати про фемінізм. Її принципи і погляди були незмінними – вона не зволікала на безкінечну негативну критику від чоловіків. «Царівна» є дуже вагомим твором та явищем в українській літературі, вона викликала до себе неабиякий інтерес та різноманітну критику – але це не дивно і, на мою думку, було очікувано. І ця повість дуже важлива. За своє сьогоднішнє життя в суспільстві ми просто зобов’язані дякувати тим жінкам, які сміливо боролися проти системи і не збиралися зупинятися, коли підтримки було дуже мало і звідусіль лунала купа критики і було мало розуміння. Не тільки 8 березня, але й завжди треба пам’ятати, чому ми можемо носити штани, голосувати на виборах, керувати великими підприємствами та отримувати вищу освіту