Бойня номер п'ять
Бумажная книга | Код товара 454445
Yakaboo 4.6/5
Автор
Курт Воннегут
Издательство
Видавництво Старого Лева
Серия книг
Вавилонська бібліотека
Язык
Украинский
Год издания
2014
Год первого издания
1969
Переводчик
Владимир Диброва, Лидия Диброва
Количество страниц
320

Все о книге Бойня номер п'ять

За своїм жанром «Бойня номер п'ять» (1969) американського письменника Курта Воннеґута (1922-2007) є органічним сплавом історії, психології, соціології, сатири, наукової фантастики та елементів автобіографії. Нервовим центром роману є нищівне бомбардування Дрездена англо-американською авіацією навесні 1945 року. Але як і в будь-якому шедеврі, зміст «Бойні номер п'ять» не обмежується описом цієї події. Використання кількох перспектив, повна відсутність статики та дидактичності, стрімкі переходи з трагічного в комічне дозволяють Курту Воннеґуту не лише розповісти про цей епізод часів Другої світової війни, але й порушити багато базових питань людського буття. «Бойня номер п'ять» справедливо вважається вершиною творчості Курта Воннеґута й одним із найвищих здобутків американської і світової літератури минулого століття.

Видана разом із Фундацією короля Юрія у рамках проекту «Вавилонська бібліотека».

Читать полное описание
Свернуть
Характеристики
Автор
Курт Воннегут
Издательство
Видавництво Старого Лева
Серия книг
Вавилонська бібліотека
Язык
Украинский
Год издания
2014
Год первого издания
1969
Переводчик
Владимир Диброва, Лидия Диброва
Количество страниц
320
Рецензии
  •  
    Рецензия 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Замечательное произведение. Хотелось иметь дома хорошее издание, остановился на этом и не ошибся. Оформление, переплет, перевод - все отлично. Спасибо ВСЛ. Рекомендую.
  •  
    Притча про війну 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Це перша книга даного письменника, прочитана мною. Доволі неоднозначні відгуки відштовхували мене від її прочитання, та й сама антивоєнна тема не передбачала мого позитивного настрою. Але все таки вирішила почитати хоча би перші сторінки і ... не зчулася, як дійшла до останніх.
    Не можу і не хочу порівнювати цей твір з іншими книгами подібного жанру. Так, тут знову ж можна говорити про людську "надздібність", - але не про геройство, не про альтруїзм і патріотство; про те, що людина повинна пристосуватися до обставин, щоб вижити. З одного боку, можна подумати, що головний герой - слабкий духом, в нього все погано з моральними переконаннями. З іншого - проявляючи слабкість, демоструючи страх перед смертю і небажання боротися, головний герой ставить питання - хто я такий, щоб суперечити долі? От і читач повинен задатися багатьма питаннями, але насамперед - що важче, розв'язати війну, чи вміти жити в мирі без воєн та насилля?
    Особисто я думаю, що книга наповнена дійсно корисними думками і правильними орієнтирами. Тому обов'язково рекомендую до прочитання!
Купить - Бойня номер п'ять
Бойня номер п'ять
 
Товар больше не производится
 
Информация об авторе
Курт Воннегут
Курт Воннегут

Курт Воннегут — известный эссеист и фантаст, мастер сатирического жанра и автор сценариев для популярного сериала «Байки из склепа». При жизни многие критики и журналисты называли его главным писателем Нью-Йорка. Большинство книг писателя имеют ярко выраженный гуманистический характер. Так, в рассказе Курта Воннегута «Бойня номер пять» он описывает военных с позиции с...

Подробнее

Рецензии Бойня номер п'ять

4.6/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Рецензия 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Замечательное произведение. Хотелось иметь дома хорошее издание, остановился на этом и не ошибся. Оформление, переплет, перевод - все отлично. Спасибо ВСЛ. Рекомендую.
  •  
    Притча про війну 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Це перша книга даного письменника, прочитана мною. Доволі неоднозначні відгуки відштовхували мене від її прочитання, та й сама антивоєнна тема не передбачала мого позитивного настрою. Але все таки вирішила почитати хоча би перші сторінки і ... не зчулася, як дійшла до останніх.
    Не можу і не хочу порівнювати цей твір з іншими книгами подібного жанру. Так, тут знову ж можна говорити про людську "надздібність", - але не про геройство, не про альтруїзм і патріотство; про те, що людина повинна пристосуватися до обставин, щоб вижити. З одного боку, можна подумати, що головний герой - слабкий духом, в нього все погано з моральними переконаннями. З іншого - проявляючи слабкість, демоструючи страх перед смертю і небажання боротися, головний герой ставить питання - хто я такий, щоб суперечити долі? От і читач повинен задатися багатьма питаннями, але насамперед - що важче, розв'язати війну, чи вміти жити в мирі без воєн та насилля?
    Особисто я думаю, що книга наповнена дійсно корисними думками і правильними орієнтирами. Тому обов'язково рекомендую до прочитання!
  •  
    Роман в телеграфічно-шизофренічному стилі 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Від самого початку книги мені хотілось згадати перші роки навчання в університеті і поставити головному герою діагноз: чи то в нього шизофренія чи то психоз на фоні пережитого потрясіння з стійкими галюцинаціями про подорож у часі і на інші планети… Сам автор делікатно підказує, що роман написаний в телеграфічно-шизофренічному стилі.
    Про що книга? Про бомбардування Дрездена, де майже нічого нема про саме бомбардування. Книга про безглуздість війни, про те, що ми схильні ідеалізувати все, що нас оточує. Про те, що на війну ідуть не герої, а звичайні люди, які бояться, переживають і просто намагаються вижити…
    А ще це книга про те, що варто жити лише тут і тепер, не переживати про майбутнє і не думати про минуле, бо «такою була структура цього моменту» потрібно лише «не звертати уваги на погане і зосереджуватись на хороших хвилинах». Погодьтесь, непогана рекомендація на майбутнє.
    До речі книга «Бійня № 5» була заборонена в Америці через величезної кількості страшних сцен, щоб не травмувати психіку дітей.
  •  
    Добре, але не супер 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Мені так багато схвального розповідали про цю книжку, що я очікував чогось більшого від прочитання. Один знайомий двадцятирічний хлопчина, навіть став після неї затятим пацифістом, і казав, що так буде із кожним :) Я старший від нього і я не став. У Воннегута є певна кількість відносно шокуючих побутових фактів, але в моїй свідомості вони додалися до решти подібних. Відверто, останній Акунін і той буде страшніший, я вже мовчу про Василя Барку.
    Одначе, це цікавий постмодерний твір, складний за будовою, повний неоднозначності, зі зміщеним відчуттям реального та нереального. Це одночасно - трагедія, якщо все читати з позиції реалізму, або шедевр світової темпоральної фантастики, якщо сприймати воєнні події як тло. Я тяжію до другого прочитання. Насправді, твір має безліч і безліч аллюзій і значень. Головний герой - звичайна маленька людина, долю якого зруйнувала велика війна. Жоден не хотів би бачити себе на його місці.
    Оформлення книги якісне, але переклад мені не сподобався, через дивно вжиті жаргонізми, та діалектизми, жодного сенсу у наближенні класичного твору до сучасного читача таким чином, я не бачу. Мені більш до серця старий український переклад видавництва "Дніпро".
  •  
    Бойня номер п'ять 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Насамперед, роман "Бойня номер п'ять", який написав американський письменник-фантаст Курт Воннегут, мене зацікавив тим, що основною темою романа є часи Другої Світової Війни, а саме жорстоке бомбардування Дрездена (коли місто майже зрівняли з землею), яке на власні очі бачив автор, тому мені було в декілька разів цікавіше прочитати й дізнатися про цей історичний момент безпосередньо від свідка цієї події.
    В основі сюжета, ми дізнаємося розповідь, яка досить гармонійно поєднує реалістичні факти з фантастичними елементами й познайомить нас з головним героєм, який має здібності переміщуватись у часі, може по бажанню опинятися в минулому, теперішньому або майбутньому часі. Було неймовірно цікаво спостерігати за інтригуючим та динамічно розвиваючим сюжетом, який породжував багато різного плану питань, щоб знайти на них відповіді потрібно поміркувати по-філософські.
    Хотілося б відмітити, що автор навіть про жахи війни говорить з юморними нотами (часом ловила себе на думці, що я не розумію, що потрібно робити: сміятися, чи плакати) й автор зайвий раз наголошує на безглуздості війни.
  •  
    Цікавий нестандартний роман
    Роман «Бойня номер п'ять» американського письменника Курта Воннегута є дуже дивним поєднанням реальних подій з фантастикою. Автор своєю роботою намагається нам розповісти про бомбардування Дрездена союзними війсками у 1945 році. Твір заснован на реальних подіях, свідком яких був Воннегут.

    Після бомбардування Перл-Гарбору Курт Воннегут приєднався до американської армії у Другій світовій війні. Як і герой його роману, він потрапив до полона й перебував у Дрездені. Бомбосховищ у Дрездені не було й багато людей загинуло. Він та ще декілька солдатів пережили бомбардування, тому що наніч їх замикали у підвалі на бійні №5.

    Воннегут вважав, що бомбардування не було необхідним, загинули в більшості мирні люди. Ці настрої присутні у його творі, тому цей роман дуже довго був заборонений у США.

    Книга починається нестандартно, а саме, роздумами автора про написання твору. Як його написати, щоб не підносити війну, а донести людям ті жахливі події, які він сам пережив. Трагічні події розбавляються комічними й фантастичними моментами пов'язаними з інопланетянами й подрожами у часі.

    Мені сподобалась ідея, яку повідали головному герою інопланетяни, що час насправді не біжить, а що він є сталим, тобто завжди відомо, що має відбутися.
    Що коли людина помирає, вона помирає в одну конкретну мить, а в усі інші миті вона жива.

    Саме бомбардування Дрездена у романі не описується, змальвуються події до, після та пов'язані з цією жахливою подією. Розповідається про безглуздість ситуації, про нікому не потрібні жертви.

    Книга дуже специфічна й дивна через поєднання жорстокої реальності й фантазійних частин. Це моя перша книга Курта Воннегута, але я хочу знайомитись з ним й надалі.
  •  
    Найчесніша книжка про війну
    Книгу «Бойня №5, або Хрестовий похід дітей» Курта Воннегута цілком можна назвати постмодерністською казкою, яка ґрунтується на реальних фактах. Дуже страшних реальних фактах. Це одночасно автобіографічний і фантастичний роман про бомбардування Дрездена під час Другої світової війни. Крім того, це твір про подорожі у часі. Можна сказати, що це книга з перших вуст, адже під час бомбардування цього німецького міста силами союзників Воннегут був військовополоненим і працював на одному з заводів Дрездена. Здається, що понад усе це автор прагне, щоб війни – будь-які війни, припинили героїзувати. Ось чому «Бойню №5» цілком можна назвати і антивоєнним романом.

    Навряд чи можна назвати цей твір найкращою книжкою про війну, але вона вже точно найчесніша. І це так правильно, що Воннегут не пише про війну красиво і просто, бо ця краса і простота лише спокушають на наступні війни. Реалістична лінія у романі сподобалась мені набагато більше, аніж фантастична. І книга в цілому справила на мене велике враження, тому можу радити.
  •  
    Дитячий хрестовий похід
    До цієї книги читацькі стосунки з Воннегутом у мене якось зовсім не склались, бо попередні його твори лишали після себе суцільне розчарування. І все через той абсурдний стиль написання, коли здається, що книгу писала або дитина, або хтось не при здоровому глузді. ..Бойня №5.. теж починалась для мене розчаруванням, але вже за сторінок 50 я відчула, що мене затягує. І затягує якраз не сюжет, а отой абсурдний стиль написання, в якому автор поєднує все, що на перший погляд неможливо поєднати.
    Автор описує життя Біллі Піллігріма під час та після війни так, що всю книгу можна розібрати на цитати. Це і про те, що ми ..наче комахи в бурштині, які застигли в часі.., і про те, що війна - це дитячий хрестовий похід, бо ..нормальних солдатів уже не лишилось.., і про те, що кожен з нас, робить те, що в даний момент є правильним, бо інакше і не буває. І хоч автор це і засуджує, але ..Дрезден бомбили тому, що так треба було, бо це були вороги.. Бо ж і Бог спалив Содом і Гоммору через грішників, які там жили. І мороз іде поза шкірою, коли автор стверджує, що найбільше він любить дружину Лота за те, що коли їй було наказано не дивитись на палаюче місто, вона таки обернулась, бо це говорить про її людяність...
    Читайте і насолоджуйтесь, бо книга неперевершена!!!!
  •  
    Война - это бойня.
    После множества хороших отзывов об этой книги и советов со стороны тех, кто читал, решилась и я взяться за этот роман. И впечатления книга оставила далеко не однозначные.

    Билли Пилигрим видел бомбардировку Дрездена и это становится последней точкой в его безумии. Но, может, война не ослепила его восприятие, а наоборот, заставила взглянуть трезво на окружающий его мир?

    Начну с того, что понравилось в этом романе:

    - антивоенная идеология: бравые солдаты, идущие в бой, дабы уничтожить врага - не более, чем красивая картинка; в действительности, война - это бойня;

    - очень крутая идея с прыжками во времени;

    - автор придумал занимательную планету - Тральфмадор - и населил ее удивительными жителями, с которыми было интересно познакомиться.

    Но все плюсы перекрывает один значительный недостаток - читать до сумасшествия скучно. Такое маленькое произведение, а казалось, что оно бесконечное. Тяжело далась мне эта книга, еле дошла до финала.

    Ох, Воннегут явно не мой автор... Хотя все равно было любопытно с ним познакомиться.
  •  
    Бойня номер пять...
    Курт Воннегут написал свою книгу с некими элементами автобиографии, соединил в ней философию и острую сюжетность, фантастику и некую сатиру.

    Билли Пилигрим ложиться спать вдовцом, а просыпается в день свадьбы; он находится на фронте и через некоторое время лежит в госпитале, куда попадет лишь через несколько лет; Билли много раз видел свою смерть, как и свое рождение, он то и дело попадает в прожитие им события своей жизни. Билли пережил бомбежку Дрездена и 135000 тысяч людей, погибших при ней. Такие дела. Но как учили тральфамадорцы, передвигающиеся на летающих блюдцах, к смерти нужно относиться, как к моменту.

    Книга обо всем. И ни о чем одновременно… О времени. О жизни и смерти. О войне и любви.

    «Одно из самых главных последствий войны состоит в том, что люди в конце концов разочаровываются в героизме».

    В рассказе автор осуждает героизацию войны в кино и книгах. Он показывает, что война – бойня и в то же время неких крестовый поход совсем юных солдат, которых отправляют воевать. Такие дела.
  •  
    Чудова
    Це не перше моє знайомство із творчістю Воннегута: до цього я уже читала його роман "Колиска для кішки", який мене те не щоб розчарував, але й дуже сильно не вразив (я, мабуть, мала до нього дещо інші очікування). Тому й до цієї книги мала певні упередження, але все-таки зважилася її прочитати, оскільки ну дуже вже багато книголюбів мені її рекомендували, як найбільш вдалу у творчості Курта Воннегута. І я дуже рада, що таки зважилася.

    "Бойня номер п'ять, або Дитячий хрестовий похід" - це антивоєнний роман, який не схожий на жодний інший. Це дуже незвичайна антивоєнна історія, яка пропонує дещо незвичайний погляд на війну, не такий, до якого ми звикли. Це взагалі одна з найнезвичайніших книг, які мені доводилося коли-небудь читати.

    В центрі роману ще зовсім юний Біллі, якому довелося стати солдатом у Другій світовій. Він ще зовсім дитина, як і усі інші, хто з ним до цієї халепи потрапив. А ще він має певну особливість - Біллі може випадати із часу і з'являтися у будь-якій іншій часовій точці свого життя, а ще він побував на іншій планеті і дечому там навчився.

    Ця книга розповідає про жахіття війни на прикладі бомбардування Дрездена - операції англо-американських повітряних сил, яка досі вражає своєю безглуздістю і масштабом людських втрат.

    Цей роман - це суміш жанрів, яка поєднує в собі елементи автобіографії, історичного роману, фентезі тощо, яка може навчити визнавати власні помилки, прощати їх і рухатися далі.

    Видання від ВСЛ та Вавилонської бібліотеки просто чудове.
  •  
    Антивоєнний роман
    "Бойня номер п'ять або дитячий Хрестовий похід" Курта Воннегута - це перша книга автора, яку мені пощастило прочитати і це був чудовий вибір для початку знайомства. Узяла собі цю книгу за порадою товариша, який має дуже вишуканий смак у літературі, якому я дуже довіряю, тому знала, що не прогадаю. Та й взагалі, часто доводилося мені чути про те, що саме цей роман є найбільш успішним у творчості письменника.
    Уже в назві цієї антивоєнної книги міститься її головна ідея: війна - це кривава бойня, у якій на загибель ідуть зовсім юні діти, які часом до кінці і не усвідомлюють, за що вони віддають життя.
    Головна подія в сюжеті - це бомбардування Дрездена - помилкова спецоперація повітряних сил Великобританії та Сполучених штатів, яка каменя на камені не залишила від цього чудового міста. При цьому автор розповідає про цю подію, майже про неї не згадуючи. Очевидно, що це потребувало неабиякої письменницької майстерності.
    Книга виступає проти війни, висміюючи її, показуючи усю її абсурдність, додаючи комізму там, де він, по суті, мало доречний, але ніяких інших засобів виразити свій біль і протест, здається, не залишається.
    Рекомендую прочитати цю книгу, насамперед тим, хто любить антивоєнну літературу.
  •  
    незвичайно
    Давно думала прочитати цю книгу. Але все відкладала та відкладала і в першу чергу через те, що тема війни мені не дуже подобається. Я б навіть сказала - вона мені відверто не подобається і якби я мала змогу якось вплинути на це, то доклала би всіх зусиль аби війн не було ніколи та ніде.
    Але говорячи про "Бойню номер п'ять" - це незвичайна книга про війну, тому я все-таки відважилася її прочитати. І перше, що мені сподобалось, що ця книга висвітлює війну зовсім з іншого боку. Там немає батальних сцен, зате є боєць, котрий має не зовсім адекватну психіку і через війну в тому ж числі. І впродовж книги він згадує різні моменти свого життя, які на нього вплинули чи продовжують впливати.
    Мені подобається ця книга тим, що вона в певній мірі є антипропагандою війні. Адже показує наскільки війна є безглуздою, вона лише шкодить, забирає людські життя, калічить душі, приносить все живе в жертву й заради чого? ... На війні немає героїв, там немає відважних чоловіків - страшно всім, бо війна це смерть. І я поважаю автора, що він не злякався це висвітлити в своїй книзі.
  •  
    Разочаровала
    Сколько была наслышана об этой книге, военный сюжет, много сложных поднятых тем. Такое произведение должно было быть не только прочитанным, но и отложенным на полку в коллекцию для себя и, возможно, для будущих поколений. Какое же меня ожидало разочарование, перелистывая каждую страницу. Написанная в необычном жанре, книга вроде бы манит своей неоднозначностью и задумкой.

    Некоторые сцены были описаны действительно очень жестко. Хочешь-не хочешь, но твой мозг воспроизводит картинку от которой могут волосы встать дыбом.

    К сожалению, такое не спасает. Мне не понравилась ни фантасмагория, переплетенная с реальностью, ни даже та реальность, что происходила в Дрездене. Много мыслей о пустой войне и бессмысленных жертвах, которые абсолютно правильные, но которые меня не цепляют из-за однотипности. Видимо слишком много перечитано литературы с военным сюжетом и пересмотрено фильмов. Оказалось, что мне не за что зацепиться в книге, хоть ради какой-то симпатии. Красивое оформление с печальным содержанием.
  •  
    "Вся Вселенная с ужасом смотрит на землян" (c)
    Ужасы войны во всей своей жестокой силе...хотя автор как-то по особенному, по-своему, немного с юмором преподносит нам все те страшные вещи, которые происходили. Хочется плакать со слезами на глазах или истерически смеяться, а потом опять плакать.Ясно, что скорее всего за ширмой этих всех шуток он хочет морально убежать от всех масштабов этой трагедии, которую наделала война.
    Как я поняла, сам автор был реальным очевидцем всех тех событий, которые имели место быть. И он действительно в моих глазах сильный духом человек, раз смог опять мысленно вернуться в те времена и изложить нам все на бумаге. Нелепо и бессмысленно все тогда получалось, ведь кто-то на верху, у власти строил планы, а погибли ни в чем не повинные 18-ти и 20-ти летние мальчишки.
    Один отрывок отложился в моей голове и эти простые слова, а точнее мысли вслух самого автора можно скандировать как послание, манифест.
    Суть заключается в том, что в один прекрасный момент герой увидел как все происходит задом наперед... Самолёты всасыают в себя бомбы, пламя съеживается, на заводах разбирают бомбы и создаются комиссии по закапыванию минералов обратно в землю.
    Логически, чтоб на земле был всегда мир, этого вполне хватит, но это в современном обществе невыполнимо.
    Книга сильная. Перечитывать не буду. Оставляет рану в сердце..

  •  
    Всі війни закінчують перелякані діти й старі...
    Моє перше знайомство з творчістю Курта Воннеґута пройшло більш-менш вдало. Цей американець спантеличив мене "Бойнею" та новим поглядом на війну - війну на плечах дітей (16-18-річних хлопців) та старців. Кожна ВІЙНА спочатку споживає кров молодих, гарячих, сміливих і патріотів - вони початкова ланка цієї кривавої леді, а закінчує дітьми й старими.
    Книга має автобіографічну основу: автор потрапив під бомбардування німецького цивільного міста Дрезден, в якому від авіаударів загинуло близько 135 тис. мирних жителів. Ніхто так і не зрозумів за що і навіщо (прості американці (ті, хто знали) не побачили причини знищення міста без військових потужностей - а це сталося). Воннеґут пише в стилі "загубленого покоління", настрої чимось схожі до Ремарка: герої просто виживають під час війни, вони навчилися вже не боятися і страх лише зрідка забрідає в їхні душі.
    Та не скажу, що я повністю зрозуміла книгу - ні, не зрозуміла. Біллі і справді подорожував у часі/просторі (з позиції автора) чи він божевільний і йому все ввижалося? Чи він, як Сехисмундо Педро Кальдерона із "Життя - це сон", просто приймає те, що з ним відбувається і вирішує не заморочуватися, бо життя річ скороминуща? Завершеного ставлення до книги поки не маю, але вона сильна.
    "На головних просіках, що вели до руїн, було зведено барикади. Тут німців зупиняли. Досліджувати поверхню Місяця мусили військовополонені" (про Дрезден після бомбардування).
  •  
    Отаке
    Приступала до книги абсолютно не підозрюючи про що вона. Тим і краще.

    Книга сподобалась життєвим і таким трішки монотонно-повсякденним стилем викладу (зустрічаються сленгові словечки, слова-паразити, розділи короткі і тексту небагато). Такий down-to-earth стиль викладу.

    Війна описана з точки зору звичайної і дуже конкретної людини, для якої вона виявилась по суті безцільними діями і переміщеннями в просторі. Бездумна жорстокість війни, яка з точки зору рядового не має якогось особливого завдання, розмита спільна відповідальність за дії (як-то бомбардування Дрездену) і від того сама ця подія виглядає ще більш бездушною і незрозумілою.

    Фантастичні елементи оповіді вплетені мимоходом, і, по прочитанню книжки по лишеним "крихтам" за сюжетом, навіть здалось, що автор і не проти ідеї, що це все уява людини з травмою мозку, яка зліпила рандомні події свого життя в логіку фантастичних прибульців. Чи то як захисний механізм спрацював.

    І звісно ж круто описана сама ідея життя і смерті. Як не крути всі люди думають про це і шукають прихистку від роздумів над смертю. Автор дає цікаву сентенцію, до якої може і хотілось би прив"язатись, хоча по суті це просто роздуми про нелінійність часу. Спокійне ставлення до смерті теж поясняються напевно тим, що герой занадто багато смертей побачив і прожив та пережив. Отаке.
  •  
    Бойня номер п'ять
    Ще одна книга з нещодавньої серії виданих книг Курта Воннеґута українською, "Бойня номер п'ять" є, мабуть, найпопулярнішою з усіх. Цей роман - це еталон антивоєнної прози, що стоїть поруч з творами інших гігантів, таких як Еріх Марія Ремарк або ж Ернест Гемінґвей. У своєму звичному постмодерному еклектичному стилі, що сповнений сатири, чорного гумору та насамперед гуманізму, автор підносить героїв понад війною та усіма її негараздами. Та не варто очікувати від книги звичайної книги про війну - тут усе набагато складніше.

    Книга читається складно, але не є найскладнішою книгою Воннеґута - деякі читати набагато важче, ніж цю. Воннеґут постійно переносить нас у часі та просторі, і ми то спостерігаємо спустошений Дрезден часів Другої світової, то ми знаходимося в Америці, то взагалі за межами Землі, в іншопланетному зоопарку. Можливо це і звучить абсурдно, але коли ти починаєш читати, то усе сходиться докупи завдяки майстерності автора.

    Також варто відмітити дизайн. Гарна не лише обкладинка книги, але й внутрішня частина книги містить експресивні ілюстрації, що доповнюють та прикрашають книгу.
  •  
    ВІЗУАЛЬНІ СКЛАДНИКИ ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ В "БОЙНІ №5"
    Візуальні складники в художніх текстах відіграють чималу роль у впливі на читача. Вони формують загальну картину подій, зображають персонажів. Навіть внутрішні риси, як-от характер, тип темпераменту, особливості реакцій персонажів на ті чи ті зовнішні чинники, подразники їхнього світу, можуть бути втілені шляхом їхнього «унаочнення» у творі.
    Роман «Бойня номер п’ять» містить в собі численну кількість візуальних образів, що дає нам, реципієнтам, утілити в уяві ту картинку, яку ми могли би побачити в реальному житті, зрозуміти характер персонажа чи навіть його мотивацію. Так, ще на початку твору в одному з перших розділів перед нами постає головний персонаж твору –Біллі Піліґрім.
    Із цього опису можемо зробити перші висновки про персонажа, його характер: «Біллі був незграбним хлопчиськом, який став незграбним підлітком, довготелесим, слабким, із фігурою, що скидалася на пляшку кока-коли»; «Він аж ніяк не був схожий на солдата. Він був схожий на зачуханого фламінго». Хлопець (а згодом і чоловік) невпевнений, ніби не належить до цього місця відсторонений від усього світу й сам наче не перебуває тут, у конкретному часопросторі, він розпорошується (а він і справді розпорошується в часі, подорожуючи між різними етапами свого життя, і в просторі, мігруючи від Землі до Тральфамадору й назад). Підтвердження цьому знаходимо протягом цього твору. Він і справді спокійний, навіть байдужий і майже завжди не бере активної участі ані в розмовах: «”Це треба було зробити,”- сказав Рафмурд, підсумовуючи їхню з Біллі розмову про знищення Дрездена. “Я знаю”, - відповів Біллі. “Війна – це війна”. “Я знаю. Я не нарікаю”. “От уже де, мабуть, пекло було”. “Так”, - сказав Біллі Піліґрім»; ані в діях: «він уже не тямив, уві сні чи наяву, і, взагалі, для чого йому рухатися, якщо можна стояти на місці».
    Яскравим постає колір, який досить часто використовується для зображення головного персонажа, - колір біло-синього мармуру: «І він туди пішов прямо по газону, чавлячи хрустку й соковиту траву своїми ногами кольору біло-синього мармуру.»; «Однією клешнею, яка мала колір біло-синього мармуру, він з останніх сил тримався за ребра вентиляційного вікна». Цей колір викликає асоціацію стану, коли людина перебуває вже поза нашим світом, що ,власне, постійно й відбувається з нашим персонажем, щоправда, це «позасвіття» не є смертю. Натомість його дружина, навіть коли помирає, не набирає того «мертвого» кольору, натомість «її шкіра набула кольору небесної блакиті». І в цих кольорових антитезах ми можемо зіставити характери персонажів, зрозуміти їхню різницю: поки Біллі знаходився поза світами, між ними, мандруючи від одного до іншого, Валенція сягала неба, вона була над усіма цими світами. І ми знаходимо цьому підтвердження в тексті: «Валенція ніколи не випадала з часу, зате вона була наділена фантазією».
    Візуальне втілення зовнішнього вигляду персонажа, його постава, погляд говорять нам багато про що. Так і в романі Курта Воннеґута уже з перших згадок про Біллі Піліґріма автор шляхом візуального уособлення, зображаючи також інших персонажів і зіставляючи їх одне з одним, дає нам можливість зробити деякі висновки про нього як про особистість. Уявити собі, хто такий цей Біллі Піліґрім, «побачити» його й знайти для нього місце у світові власних відчуттів.
  •  
    Бойня номер п'ять
    Чула багато позитивного про цю книгу, але моїх очікувань вона не виправдала. Загалом історія хороша. Я взагалі люблю книги про війну, бо вони вміють зачепити, але ця не викликала якихось справді сильних емоцій. Можливо мене розчарувало те, як мало було Дрездена в книзі, яку позиціювали мені як книгу про бомбардування Дрездена. Можливо річ у тому, що тут поєдналися теми війни та подорожей у часі з прибульцями? Не сподобалась ця суміш воєнного роману з науковою фантастикою, але сподобалася сатиричність.
    Щодо оформлення книги: все дуже якісне. Ілюстрації - не шедеври, але додають певної атмосфери до книги. Напевно, найкрасивіше видання цього твору, яке можна у нас знайти.
    Отаке.
 
Характеристики Бойня номер п'ять
Автор
Курт Воннегут
Издательство
Видавництво Старого Лева
Серия книг
Вавилонська бібліотека
Язык
Украинский
Год издания
2014
Год первого издания
1969
Переводчик
Владимир Диброва, Лидия Диброва
Количество страниц
320
Иллюстрации
Черно-белые
Формат
60x84/16 (~145x200 мм)
Переплет
Твердый
Бумага
Arctic Volume Ivory
Бумага
Офсетная
Шрифт
MetaPro
Тираж
1700
ISBN
978-617-679-084-6#0-385-33384-6
Вес
600 гр.
Тип
Бумажная
Литература стран мира
Литература США и Канады
Литература по периодам
Литература XX в.
 

Об авторе Бойня номер п'ять