Я чула лише захопливі відгуки про твори автора, але чомусь саме такі відгуки якось відштовхують від скорого прочитання популярних книг. Але я рада, що нарешті наважилася прочитати цю книгу. Початок у даної історії просто неймовірний. «У містечку жило три жінки. Одна була злодійка, друга – брехуха, а третя – егоїстка». Після цієї фрази моя увага була повністю сконцентрована на тому, що відбувалося в книзі. Але з кожним наступним абзацом моя впевненість в тому, що книга мені сподобається все згасала. В основному історію розповідає літня жінка, яка намагається донести до читача свою історію і правду про те, що сталося. І от у нас є – літня жінка, вчителька та маленька дівчинка, яка пише неймовірні картини. І історія кожної з цих головних героїнь показане в містечку Живерні, батьківщині знаменитого Моне, який подарував світу свої знамениті лілії. А на фоні всього цього відбувається розслідування страшного вбивства чоловіка, якого зарізали, роздробили череп та ще й втопили. Автор вміло заплутує читача, бо майже до останніх сторінок не зрозуміло про що книга - це детектив, це історичний роман, це любовний роман. І лише в самому кінці, коли усі пазлики стають на свої місця, ось тоді уже очі на мокрому місці і мурахи по шкірі. Якщо усі книги автора такі ж, як ця, то я залюбки продовжу знайомство з його творчістю.

Це одна із тих книг, де ви до останнього розділу не здогадаєтесь хто за всім стоїть. ⠀ Спочатку я взагалі не розуміла що відбувається. Є три жінки. Всі вони різного віку, соціального статусу, з різними життєвими пригодами. Об'єднує їх те, що всі троє хочуть втекти з містечка у якому вони живуть. ⠀ Перші сто сторінок історія йшла важко і туго. Я плуталась в іменах, часових проміжках і подіях. Я не розуміла хто є хто. ⠀ А потім мене затягнуло. Я ж люблю детективи, хоч і не вгадую злочинця майже ніколи. ⠀ Серед усіх героїв шкода було тільки собаку. До усіх решта я не прониклась аж такою сильною симпатією. Я вже навіть імен їхніх не пригадаю якщо чесно. ⠀ Перегорнувши останню сторінку, в мене в голові були тільки дві думки "вау" і "оце накрутили". Коли емоції трохи вщухли, я зрозуміла, точніше вкотре переконалась, що не є фанатом таких книг. Де початок йде туго, далі читаєш аби лиш дочитати, а останні 30-50 сторінок є просто неймовірні. Мені хочеться, щоб мені було цікаво на протязі цілої книги, а не мучитись пару днів заради фіналу.

Жанр: художня література, сучасна проза, детектив. Чесно кажучи, я не була впевнена в цій книзі. Спочатку я довго вагалась, читати чи ні? І нарешті наважилась. Я не помилилась - це справжній шедевр. Мистецтво, Франція та детектив – ідеальне поєднання. Це дуже хороша книга. Неймовірно цікава та інтригуюча. Атмосфера імпресіонізму та художників відіграє важливу роль в розкритті героїв, підкреслює події. Психологічні мотиви, підказки у формі імен, різного виду асоціації, асинхронність ‒ все це склалось в одну історію. Невимушена легкість та гумор в діалогах, реалістично-живі персонажі. Під час прочитання появляється багато питань, але в один момент все сходиться: всі лінії, всі герої та всі факти. Фінал напівщасливий. Залишається думка «Що якби…?» Чому так? Все могло бути по-іншому. Прочитавши книгу, всі пережиті враження, емоції та сама історія ще довго залишається в пам’яті. Ще деякий час ти продовжуєш існувати в ній, повертаючись знову і знову до тих подій. «Чорні водяні лілії» ‒ це пізнавальна та майстерно написана книга. Впевнено скажу, що це тепер один з моїх улюблених творів. Гра з часом. Гра з перспективами. Гра з читачами. Книга «Чорні водяні лілії» обов’язкова до прочитання. Вона нікого не залишить байдужим. Оцінка: 5/5