Цей роман написаний від першої особи, і він не зовсім біографічний і впевнена, його не варто сприймати як джерело знань про долю видатної художниці. Це роман - роздуми, споглядання. Автор дуже широко, я б навіть сказала, "забужківськими реченнями" описує світ, який оточував Катерину Білокур, її можливі роздуми про саму себе та власну долю. Це такий дуже класичний текст, описовий, настроєвий, який мені спершу було важко долати, але налаштувавшись на повільність і плинність, стало набагато легше. Стільки прикметників і рідкісних слів я в жодному тексті ще не зустрічала. В ньому також дуже багато любові - до художниці, до її маленького села Богданівка та його мешканців, до їх почуттів та стосунків. І саме такий післямак лишає цей роман - наче полежав у затінку бабусиної старої хати, під грушею, коли нікуди спішити і все літо попереду.

Ця книга особлива! Бо вона про особливу людину - Катерину Василівну Білокур. Багато хто з нас знає її як відому художницю, проте, мабуть тільки одиниці чули складну і водночас неймовірну історію життя. Про це в своїй книзі "Автопортрет з уяви" взявся розповісти Володимир Яворівський. І важко уявити, що хтось інший зміг би це зробити краще. Якщо ви читали хоч одну книгу Володимира Яворівського, то, певно, знаєте його мову, манеру, стиль і глибину. І ця книга не виключення. Книга неймовірна в своєму наповненні. Береш в руки і поринаєш у світ краси! А коли Катерина бере до рук пензля, то, здається, що ти малюєш разом з нею. Книга надзвичайно цікава. В ній автор намагався торкнутися всього життя Катерини Василівни. Тут і перший досвід художниці, і її несприймання, і важливе серйозне визнання. Тут і про складне особисте життя. І, звісно, про автопортрет, який художниця намалювала з уяви на згадку про себе. Читаючи багато роздумувала. Катерина Білокур подарувала світові стільки краси і своєї любові, складеної в полотна, а сама ж в житті була досить нещасною. І від цього якось щемливо на душі. Я дуже люблю бібліографічну і мемуарну літературу, тому книгу, звісно раджу. Ця жінка була неймовірною. Почитайте!

Книжка написана неначе маслом. Читати її було саме задоволення. Автор зміг передати ту атмосферу, яку хотів передати - життя і любов дівчини в мальовничому селі. Пірнаєш в книгу з головою. Чого б здавалося - сюжету немає особливого. Не віриться, що роман написаний ще в 1979 році - багато ідей актуальні дотепер. Наприклад, як автор змальовує долю України. Тільки, на жаль, з реальністю цей портрет має дуже мало спільного. Героїня книжкової Катерини Білокур має стільки ж спільного зі справжньою Катериною, як Булочка з автопортретом (не має тієї цінності, про яку заявляє). Багато друзів і родичів Катерини в момент виходу роману були обурені тим, як ",соромітницько" описав автор поведінку Катерини - бо ж вона була дуже консервативна і цнотлива у своїй поведінці. Книгу читати можна, якщо не прив'язуватися до реальності. Вона гарно оформлена, хоч і надрукована не на найвищій якості папері. Раджу детальніше дослідити долю художниці, бо вона і справді дивовижна. Автору, це як ми бачимо, не вдалося.