Так сталося, що я підсів на серію художніх репортажів від Темпори, і важко було пропустити цю книгу. Капусцінський знакова особа в даному жанрі. Він бачив багато, написав багато, на нього рівняються, ставлять його як приклад, тому я не оминув нагоди «заглянути йому в голову», хоча б трішечки, адже це не біографія і не автобіографія, це компіляція вибраних уривків із 48ми інтерв’ю, в яких «спостерігач» з колосальним досвідом ділиться своїми поглядами на різні аспекти життя в цілому і роботи репортера зокрема. Жанр художнього репортажу не простий. Потрібно вміло балансувати між фактами і вигадкою. Під вигадкою я маю на увазі фарби, якими автор пише «картину» репортажу. Призма,через яку читач бачить текст – це очі репортера. Це його особистість. Тому враження від художнього репортажу можуть змінитися, коли «з тіні» постане людина, яка цей репортаж написала. Скажу чесно – я не читав ні одної книги Капусцінського до того, як взяв до рук цю «автобіографію», але тепер мій інтерес розігрітий, і особистий досвід контакту автора з союзом вже майже в моїх руках. А хто вже прочитав «Імперію», або інші книги автора, знайдуть на сторінках «Автобіографії» особистість, «через яку» бачив, чув, подорожував.