Це книжка з розряду тих, що "прочищують мізки". Спочатку я її швидко "проковтнув" за день, а потім узяв олівець і уважно читав два місяці, підкреслюючи найважливіше. Ця книжка - водночас про історичний досвід, і про сучасні виклики та проблеми: про війну та моральні дилеми, які вона ставить перед нами, про злочин і справедливе покарання, про тиранію та право народу на повстання, про право громадян на володіння зброєю та етичні межі самозахисту. На жаль, мало хто із сучасних християн і навіть священників читав Бл. Августина та Тому Аквината (і я не виключення, лише уривки у хрестоматіях). Саме тому Ігор Загребельний проробив титанічну працю і всього на 150 сторінках зібрав концентрат християнського світогляду з усіх цих питань. Особлива подяка автору за науково-довідковий апарат (посилання), який дозволяє при бажанні перевіряти цитати чи глибше занурюватися в питання. Книжка коротка, але надзвичайно корисна, всім рекомендую почитати, особливо військовослужбовцям. Кілька вибраних цитат: "Якщо Святе Письмо говорить "Не убий" і тут же говорить про необхідність страчувати злочинців і вести війну проти духовно і морально вироджених племен, під "Не убий" розуміється аж ніяк не принципова заборона позбавляти інших людей життя. У Десяти заповідях наявна заборона самовільно вбивати із власних егоїстичних міркувань, гніву, заздрощів тощо. Але в них неможливо знайти заборону утверджувати об'єктивне благо, зворотною стороною якого є вбиство. А таке благо наявне і в страті злочинця, і в захисті себе, рідних чи навіть сторонніх невинних людей, і в справедливій війні." "Якщо чоловік має юридичну і фінансову можливість придбати зброю, але не робить цього з якихось гоплофобних міркувань, таку поведінку можна охарактеризувати як суперечливу, бо, якщо його сім'я стане об'єктом нападу, якщо його дружину та дітей уб'ють, згвалтують чи покалічать, на ньому лежатиме частка відповідальності за цей злочин". "Говорячи "Не судіть", Ісус явно не ставив собі за мету перетворити людське життя на пекло через нездатність розрізняти добро і зло". "У новозавітніх текстах ми не знаходимо заперечення ні держави, ні воїнської служби, ні інших механізмів захисту справедливості". "Коли Ісус стає свідком радикальної несправедливості - святотатської торгівлі у храмі, - Він Сам вдається до застосування сили". "Пацифізм є своєрідною скаргою на Бога, доріканням Йому за те, що Він не звільнив нас від потреби воювати, переслідувати злочинців, обороняти себе та рідних". "Христос говорить про народи, а не абстрактне позаетнічне "людство"... Інакше і не могло бути, бо людства поза конкретними земними спільнотами не існує." "Августин дає християнам чіткий орієнтир: війна не є принципово несправедливою, а мир - принципово справедливим. Мир може бути порочним". "Широко відомими є слова Папи Миколая І (+867) про те, що людина, котра не готує зброї для захисту себе і своєї Вітчизни, спокушає Бога". "Глибока мудрість концепції справедливої війни полягає у тому, що ця концепція передбачає і утримання від невиправданого насильства і мужність активно протистояти злу". "У сприйнятті візантійців священною і недоторканною була не особа імператора, а його посада". "Здійснюючи повстання, слід звести до мінімуму прояви анархії... усунення уряду повинно не позбавляти суспільство політичного проводу, а повертати політичній владі її істинну сутність". "Розглянемо випадок проведення публічних акцій, що суперечать природному закону і спільному благу, - мітинг якоїсь антиукраїнської сили... Невже порядні громадяни позбавлені морального права зірвати ці акції, вдаючись, у тому числі, до застосування сили? Вочевидь, ні." "Значний відсоток європейських чоловіків пройшов ментальну кастрацію і не може відповідати на насильство". "Деякі віряни вважають цілком прийнятним видавати власні пацифістські переконання за зміст християнської релігії". "Церква несла у світ проповідь миру. Але це була реалістична проповідь. Пацифізм залишався прерогативою єретиків". "Саме відмова від християнського розуміння істинної цінності життя зробила можливим небачене доти поширення пацифізму. З атеїстичної точки зору війна стала чимось надзвичайно жахливим". "Ілюзія вічного миру плекалася в ідейно-політичних течіях, що мали не- і навіть антихристиянський характер: спершу - в рамках Просвітництва, потім - соціалістичним рухом... За це блюзнірство люди сплатили дуже велику ціну. Словоблуддя Просвітництва було підсумоване жахіттям якобинського терору. Марксистські мрії про земний Едем обернулися у смерть десятків мільйонів: у СРСР, Китаї, Камбоджі". "У Степана Бандери (1909-1959) читаємо рядки, під якими однаково міг підписатися і український повстанець, і мексиканський крістерос, і благочестивий середньовічний лицар - в цілому, будь-який християнин, що веде жертовну боротьбу за дійсно благу справу: [цитата С. Бандери]". "Дмитро Донцов ще 1966 року написав чудові рядки, що викривають лицемірство "прогресивних сил" на Заході: [цитата Д. Донцова]". "В минулому Церква мусила якось приборкувати войвничість. Сьогодні ж ситуація така, що її в ряді випадків необхідно берегти і плекати". "На надмірну пацифікованість суспільства вказує і динаміка боротьби під час Майдану: загал учасників акцій протесту дуже повільно приходив до переконання про необхідність вдастися до відважних методів боротьби". "Необхідно на рівні дискурсу зруйнувати уявлення про війну як "брудну справу". Цей обов'язок лягає передусім на духовенство, богословів, суспільно активних мирян".