"Ачелерандо" Чарльза Стросса як і більшість хороших романів важкий. Просто неймовірна гримуча суміш мого улюбленого кіберпанку і НФ. Зізнаюся, давно не зустрічав книжки, "поріг входження" в яку настільки високий, важкі і дещо громіздкі діалоги з навалою різних НФ-фішок, наукових концепцій, трошки плутано-стрибучих думок головного героя спочатку не давали сфокусуватися на історії.Але винагорода за терплячість просто неймовірно крута. Підтверджуючи свою назву "Ачелерандо" - швидше, роман набирав обертів, від надміру різноманітних науково-фантастичних концепцій відвисала щелепа, а сюжет змушував попереживати за долю персонажів. Роман описує три покоління однієї сім'ї, вчинки, думки і хитросплетіння стосунків яких матимуть важливі наслідки для майбутнього людства. Мені особисто найбільше сподобалася друга частина про доньку Ембер (хоча роман, варто зауважити, рівномірно крутий, не провисає, як це буває з об'ємними творами), під час прочитання майже паралельно виникали думки: "як же це круто", "що за ..." "я б хотів, щоб це екранізували". Особливо радує, що Чарльз Стросс дуже вдало балансує на межі завантаженості твору всілякими НФ-штуками, роман все-таки (майже) не перевантажений)) Хоча, прочитавши до кінця, розумієш, що інакше і не опишеш, адже всі ці штуки важливі для (крутезного) сюжету, а не маскують його слабкість, як це іноді буває. Окремо варто зазначити якість самої книги. Мимодруків я не знайшов, переклад просто неперевершений, особливо якщо врахувати який об'єм інформації перекладач мусив "перелопатити", щоб написати таку кількість приміток (примітки я люблю)). Рекомендую цю книгу всім, для кого кіберпанк і НАУКОВА фантастика не порожні слова, ця книга точно не залишить вас байдужим.